fbpx
Дозвілля
Галина Георгіївна схудла і навіть їсти перестала. Телефонувала до доньки щогодини і все просила не залишати її одну в чотирикімнатній квартирі. Казала, що помилки свої зрозуміла і усвідомила і готова прийняти зятя, як сина. Маринка знала свою маму добре. Тому трималась, аж до тієї миті, доки не зрозуміла, що скоро вони з чоловіком стануть батьками. Тут уже обирати між старим гуртожитком і власним житлом з усіма умовами не доводилось. Переїхали на свою голову

Галина Георгіївна чекала будь-чого, але до такого додуматись не могла. Ніколи б і не подумала старенька, що у її родині дійде до такого. І хто так вчинив? Її донька. Єдина дитина, яку ростила собі на втіху і спокійну старість.

Жили вони тихо і спокійно вдвох. Маринка пізня дитина у Галини Георгіївни. Ніколи жінка заміжня не була, а тут у сорок із хвостиком від курортного нетривалого роману з’явилась донька.

Вона для матері усім світом була. Навчала усьому чого знала сама, а особливо – не довіряти чоловікам. Дуже вже Галина Георгіївна не довіряла чоловікам. І якщо чесно, то й жінок не дуже жалувала, але чоловіків чомусь особливо.

Мариночка росла красунею і мала багато залицяльників. Приводила до мами то одного, то іншого знайомитись, але та зустрічала претендентів на руку доньки так холодно, що кавалери тихо тікали від гріха подалі. Маринка помилку зрозуміла і коли надумала заміж виходити, мамі не повідомила. Уже після РАЦСу із штампом у паспорті молодята зазирнули на хвильку за найнеобхіднішим і переселились у гуртожиток.

Галина Георгіївна схудла і навіть їсти перестала. Телефонувала до доньки щогодини і все просила не залишати її одну в чотирикімнатній квартирі. Казала, що помилки свої зрозуміла і усвідомила і готова прийняти зятя, як сина. Маринка знала свою маму добре. Тому трималась, аж до тієї миті, доки не зрозуміла, що скоро вони з чоловіком стануть батьками. Тут уже обирати між старим гуртожитком і власним житлом з усіма умовами не доводилось. Переїхали.

Спершу Галина Георгіївна трималась. Чесно. З усіх сил. Навіть з кімнати не виходила доки зять вдома. Але час минув і її справжня сутність таки показала себе. Чіплялась до усього на світі. І воду він після себе зливає голосно і коридором ходить невчасно. Врешті уже сам дух зятя її виводив із себе.

Маринка із чоловіком тримались мужньо. Не звертали по можливості уваги і зачинялись у своїй кімнаті. Але Галина Георгіївна діставала їх і там. Врешті, Маринка пішла до юриста з єдиним питанням: «Як розділити чотирикімнатні столичні хороми, якими згідно з приватизацією вони з мамою володіли порівну?» .

Галина Георгіївна чекала будь-чого, але до такого додуматись не могла. Три роки жили, як оси в банці, доки все ж не розділили ту квартиру. Маринка з чоловіком одразу взяли в кредит у містечку під столицею трикімнатну, а Галина Георгіївна купила однокімнатну в новобудові.

Натерпілись від старої сусіди, але і вони врешті перестали звертати на неї увагу. Донька зі зрозумілих причин з мамою не спілкувалась, подруг ніколи Галина Георгіївна не мала. Уже через рік самотності – злягла. Аби зробити поперек  донці, яка поривалась маму доглядати – підписала договір про довічне утримання з сусідкою.

Хто знає, як та сусідка її доглядала, але через два місяці Галини Георгіївни не стало. Донька дізналась про все на третій день. Їй просто привезли невеличку урну і все! Нічого ні довести, ні бодай потрапити до мами у квартиру, аби забрати деякі речі вона не змогла – сусідка найнявши машину вивезла усе на смітник.

Найбільше Маринка шкодує, що колись затіяла розмін квартири. Можливо мама б прожила довше?

Автор Анна К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.