Сергія розшукувало телебачення, передача «Чекай на мене». Хтось прагнув з ним зустрітися. Працівники програми приїхали до нього в Житомир, щоб побачити і повідомити на який день його чекають в студії. Поцікавилися чи він підозрює хто хоче бачити чоловіка.
— Дитина, яку подарувало мені небо,— посміхаючись відповів мужчина.
— Як це зрозуміти? Ви маєте дітей поза сім’єю? — не вгавали гості.
— Ні. З того часу минуло п’ятнадцять років. На той час я з сім’єю жив на орендованій квартирі, на сьомому поверсі. І одного дуже хорошого і сонячного дня сталось щось неймовірне. Забігає син на кухню, на той час він мав сім років, і кличе мене до вікна щоб я подивився на це що хлопчик побачив. Показує на протилежний будинок. А там, по підвіконнику восьмого поверху йде кіт і з відкритого вікна за ним на підвіконник стала перелазити дівчинка, віком десь півтора рочку. Під будинком зібралось багато людей і всі мовчать, щоб не злякати малечу. Мене аж голова запекла. Сказав сину закритися і сидіти в кімнаті, нікуди не виходити. Я по сходах не біг, а летів, в думками лиш молився, щоб встигнути. Вибіг з будинку і перелетів, площадку між будинками. Лише я прибіг розставив руки і дитина зірвалась, полетіла вниз. Я аж очі закрив, емоцій словами не передати. О, диво! Дівчинка впала прямо мені в руки. Від поштовху я впав на плечі, а дитина розляглась на моїх грудях. Фінал був просто казковим, в нього повірити, справді, не легко було. Всі щасливо посміхалися і раділи. А я дякував і дякував, за дитину, яка впала мені з неба. І зараз морозець пробігає шкірою від тих спогадів.
Приїхала швидка. Думав викликали люди, коли дитина почала падати. Насправді вона примчала, до матері малечі. Їй було років двадцять, її з дочкою залишив чоловік, пішов з сім’ї. Щоб відволіктись жінка з дитиною приїхала погостювати на тиждень до подружки. Саме в цей час вона збиралась на поїзд, поверталися вони додому. Вона на хвильку вибігла до кухні. Вікно було прочинене, подруга мала кота. Він з вікна перейшов на підвіконник з іншої сторони. Дитина побачила як це зробив чотирилапий, стала на крісло і повторила його жести. В цей момент, як дитина стала переступати з вікна на підвіконник із зовнішньої сторони, його покликав син. І він побіг з надією на чудо. Коли дитина вже повністю була з іншого боку, в кімнату повернулася мама. Що з нею там було, ми всі лише можемо догадуватись, вона закам’яніла. В дівчинки зімліли ручки і вона відпустивши раму вікна, зникла з поля зору матері. Тоді вже зімліла мати. Подруга викликала швидку до непритомної жінки. Ніхто з усіх присутніх уявити не міг, що дитина буде жива і неушкоджена, — схвильовано сказав чоловік.
І правда! В студії чекала красива дівчина, з розкішним, темним і довгим волоссям. З чорними, як маслини, очима. Вона ту історію знала із самого дитинства, тому мріяла побачити свого рятівника. Дуже хотіла подякувати, за спритність і величезне бажання врятувати її. За душевну доброту, яку має ця людина. Саме тому вона є! Тому й щастя мала її мама, бо з того дня, вона й була її повноцінним щастям. В жінки тоді круто змінився погляд на життя. Їй нічого не потрібно так було, як здорова донечка.
Нарешті дозволили їм підійти одне до одного. У Сергія з’явились краплі емоцій, він обійняв врятовану ним красуню. Дівчина теплим поглядом глянула на чоловіка і від щирої душі подякувала. Вона ж розуміла, яка надзвичайна історія з нею сталася. Розуміла парадокс життя. Рідний тато її покинув і ні одного разу не прийшов глянути якою вона стала, не приніс ні одного гостинця. Проте зовсім чужий і незнайомий мужчина, залишає ще малого сина самого і, біжить зі всієї сили, щоб врятувати її. Живуть люди з добрим і великим серцем. І хоч вони чужі, але дарують те що рідні не вміють.
Галина Мазурик, “Дитина подарована небом”
