Діти продовжують мене докоряти за те, що не забезпечила їх
Сиджу та плачу. Так прикро, що діти влаштували на Великдень. Син ще з кінця квітня сам не в собі. Прогуляв усю зарплату, приходив просити грошей у мене. Як можна було прогуляти місячну зарплату лише за кілька днів? Як він житиме далі? Як я житиму далі? Він у мене витягне всю пенсію.
А довела мене донька, яка прийшла “вітати” з Великоднем числа. Принесла лампу та пляшку шампанського.
А потім весь вечір мені виговорювала, що я її не забезпечила, що ми з батьком не були з багатих сімей, що не дала їй збудувати своє майбутнє.
Я допомогла їй здобути освіту, віддала квартиру бабусі. Що я ще могла зробити? Я дала їй усе, що могла.
Все життя працювала на двох роботах, щоб одягати та годувати дітей. Навіть у дев’яності ми жили непогано.
Так, ми не були багатими, але у холодильнику завжди була ковбаса, щороку їздили на море.
Дітям вже самим незабаром під сорок, а вони все продовжують докоряти мені, звинувачувати, що я їм чогось недодала. Я віддала їм все… Що мала, те й дала. Я жила заради них. А зараз…така мені подяка.
Щовечора, коли я лягаю спати, сподіваюся, що наступного дня просто не настане.
