Люблю читати різного роду історії і завжди переживаю за головних героїнь. Але потім подумала, що теж можу поділитися своїм життям з читачами. Тим більше що в житті моєму було багато чого хорошого і не дуже, але ніколи не думала, що в 60 з невеликим хвостиком буду відчувати себе щасливіше, ніж в 20.
Вперше вийшла заміж я в двадцять років. Молода дівчина, яка закохалася по вуха в першого хлопця на селі. Але недовго я раділа. Мій чоловік почав заливати зайвого і зраджувати мені з іншими дівчатами. Я подарувала йому дочку, але терпіти була не в силах і з дитиною на руках пішла від нього. Незабаром в моєму житті з’явився новий чоловік, який покликав мене заміж і усиновив мою дівчинку. Ми прожили разом десять років. За цей час я подарувала йому сина. Але з часом і цей мій чоловік надто захопився компаніями і друзями. І тоді в моєму житті з’явився мій колишній перший чоловік. Він стояв на колінах і молив про прощення, говорив, що досі любить мене і сумує за дочкою. Його не бентежив той факт, що я мала ще й сина. Тоді я розлучилася і зійшлася з батьком моєї дочки. Але як говоритися двічі в одну річку не ввійти.
Хоч мій чоловік і звертався до спеціалістів, але надовго його не вистачило. Виявляється, оту звичку так просто не перемогти. Ми знову розписалися. Але наше життя було схоже на морок. Цього разу він не зраджував, але влаштовував такі огидні сцени, що й згадувати важко. Діти ніяк зрозуміти не могли, чому я це терплю. А я просто не хотіла самотності, і не важливо, скільки мені років, я не хотіла бути одна. Діти виросли і поїхали вчитися, а я залишилася з ним один на один. Постійні сцени і волання були нашою буденністю. Одного разу я не витримала і просто викликала наряд. Тоді я виставила його з своєї квартири і подала на розлучення.
Мені було 50, я розлучена, за плечима три невдалі шлюби, двоє дітей і четверо онуків. А так хотілося любити і бути коханою. Але дозволити собі знову бути не щасливою я не могла. Десять років я була одна: робота – дім. Дзвінки дітям і спілкування з онуками. Я з жінки перетворилася на бабусю. Але під час поїздки в маршрутці я розговорилася з водієм. Він зробив мені комплімент, а я збентежилася як школярка. Не звикла я від подібної уваги, але мені було дуже приємно. Чоловік взяв мій номер телефону, і в цей же вечір подзвонив. Ми просто годинами розмовляли з ним по телефону, а потім він запросив мене на побачення.
Мені соромно зізнатися, як же ж мені було лячно. Недовіра до чоловіків заважала мені радіти і насолоджуватися життям, але я зробила зусилля і не шкодую про це.
Коли мені виповнилося 60 років, в моєму паспорті з’явився четвертий штамп про шлюб і сподіваюся останній. Ми живемо в мирі та злагоді. Мій обранець пилинки з мене здуває. Ніколи не думала, що буду така щаслива. У мене почалася друга молодість: ми ходимо в кафе і кінотеатри.
Для чого я це пишу? Ні, я не хвалько. Просто хотіла показати на своєму прикладі, що любити і бути коханою ніколи не пізно. Що не варто ставити на собі хрест, навіть якщо вам вже шістдесят. Щастя знайде вас в будь-якому віці.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
