Дозвілля
— Без мене ти — ніхто! — сказав чоловік. А за рік я купила собі квартиру. Олена прокинулася від звуку будильника. Шоста ранку, за вікном ще темно, але
— Ти думаєш, мені легко? А тепер я ще й маю віддати квартиру, тільки тому що ти старша? — з образою сказала я. Лютневий вечір застав мене зненацька.
Мій дім завжди був моєю фортецею, тихим куточком, де я могла сховатися від світу разом із чоловіком Богданом і нашим восьмирічним сином Максимом. Але одного дня все змінилося
Мої плани змінилися. Я стояла біля вікна, спостерігаючи, як сніжинки гойдаються в мерехтливому світлі ліхтарів. На кухні тихо гуділа посудомийка, а з вітальні долинали приглушені голоси телевізійних ведучих.
— Ви це серйозно? Хіба важко запам’ятати, що ми більше не їмо м’яса? — насупила брови свекруха. Діма й Наталія жили звичним життям молодої сім’ї — працювали, виховували
Мені слів забракло після почутого. Вперше в житті я не мала що сказати. А чоловік уже з коробкою біг по квартирі, так ніби й питання не питання, а
Я люблю своїх брата й сестру, але не дозволю їм забрати мою частку спадщини. Після того, як бабуся залишила нам свій будинок у селі, я сподівалася, що ми
— Ми ж родина! Ми витратили твої заощадження на ремонт! — чоловік так і не зрозумів, чому я серджуся. Анна вкотре перераховувала купюри у старій шкатулці — там
Моя свекруха Марія замовила фотографа на хрестини моєї доньки Соломії, і я одразу відчула, що за цим криється щось дивне. Я хотіла, щоб цей день був ідеальним –
— Дівчинка при надії, а ти допомагати відмовляєшся! — дивилась я на невістку. — Де твоя совість? — Дарія жодного разу не згадала про те, що при надії,