Дозвілля
— Ти маєш носити траур! Ти його дружина! — кричала Леся, і її голос розносився порожньою кухнею. Моєму щастю з Кирилом, яке прийшло через шість років після того,
Соня крізь сльози дивилася на свого нареченого, тепер уже, виходить, чоловіка. Щойно вона знайшла його у коморі ресторану в обіймах її подружки Лілі. – Ти… ти… – почала
Даша встала, підійшла до ліжка хворого, подивилася на нього, зітхнула. – І все одно тобі краще, ніж мені. Ти он чистесенький, на ліжечку, в теплі, а мені ледве
– Зой, ти маєш розуміти. Я так більше не можу. Я молодий чоловік, і мені потрібна нормальна жінка, розумієш? Нормальна. І мені байдуже, що ти про мене думатимеш,
Гроші за проданий будинок я вирішила повністю віддати середущій дочці Вірі, хоча в мене троє дітей. Я й подумати не могла, що ця “вимушена спадщина” наробить такого шуму
– Ти що, з’їхала з глузду? Та я ж тебе ледь не прибив, жити набридло? Незнайомка войовничо виставила підборіддя. – А вам? Вам що, спокійно жити набридло? У
Я намагалася дати доньці все найкраще, а тепер пожинаю плоди. Сама винна, що виростила таку меркантильну особу. — Ні, мамо, ти мене не чуєш! — скрикнула Тамара, її
Минулої п’ятниці свекруха допомагала мені готувати обід, а цієї суботи на моє запитання, що сталося, вона відповіла: — Просто я втомилася від вас. — Я зрозуміла, що справжню
— Олю, ти знову про своє? Я вже тобі сказала, Катя не поїде до чужого міста і до чужого чоловіка, поки я не побачу, що ти справді доросла,
— Ти краще візьмися за роботу, а не за плиту. Хіба Павлу потрібна домогосподарка? — кинула Галина Іванівна, і я знову відчула себе чужою в їхньому домі Мої