fbpx
Події
Багато хто думає, що всі військові мріють швидше повернутись додому, до безпечного мирного життя, але це не зовсім так

І про складне. Багато хто думає, що всі військові мріють швидше повернутись додому, до безпечного мирного життя, але це не так. Частина з острахом згадує, що доведеться повертатися. Знімати військовий китель значно важче, ніж одягати

Нещодавно ми сиділи з декількома колегами з мого підрозділу навколо багаття. Тільки-тільки починався вечір, ми зварили чаю на вогні і тепер дивились як тліє вугілля. День був активний і ми добре попрацювали, всі були трохи на емоціях.

– Є одна традиція і я пропоную одразу домовитись про це, – запропонував Гамбіт, який вже втретє приїхав на російсько-українську війну і часто навчає нас, які вперше, – Значить, після перемоги обираємо одну дату і раз на рік точно зустрічаємось. Работа-не робота – а всі приїжджають. Краще в лісі, щоб приготувати їжу на багатті, ось так посидіти, згадати, пом’янути. І обов’язково запрошуємо наших волонтерів.

«Наші» – це ті, які найбільше допомагають саме нашому підрозділу. І хоча багатьох ми не бачили ніколи, але оснащення, яке вони знаходять і пересилають, може врятувати нам життя чи здоров‘я. Вони незримі члени команди.

Всі погоджуються на пропозицію, трохи сперечаються про пору року. Сходимось на початку літа – сподіваємось, що це співпаде з датою перемоги.

– Це що, вже в червні додому? – тоскно каже наймолодший з нас, 23-річний волинянин Геймер, будівельник у мирному житті.

– Будеш тупити, поїдеш раніше, – натякає на поранення Гамбіт.

– А мені тут подобається, – Геймер не звертає уваги на те, що ми трохи сміємось. – Всі про мене згадали, навіть ті, що роками не писали, нахвалюють, що серед перших пішов добровольцем. А знімеш форму, перевдягнешся в цивільне, і всі про тебе знову забудуть. Дівчата, мабуть, і не помічатимуть. Не те, що тепер.

– Так а ти на роботу в формі ходи, і на дискотеки, – підколює Таксист.

– А я розумію про що він, – каже зазвичай мовчазний 32-річний айтішник Джаггер, – я десять років одружений, і останні роки ми з дружиною майже не розмовляли по душах, тільки «по справах». Я не пам‘ятаю коли вона до мене була така ніжна, як зараз. Щодня зізнається в коханні. Коли я повернусь, думаю, ми знову віддалимось один від одного.

– Хлопці, я давно зрозумів, що історики нас обанювали(змінено – ред), – підсумовує найстарший з нас Гамбіт. – Мужики на Запорізьку Січ втікали не від кріпацтва, а від невдалих родин, від дружин чи «битовухи», щоб знову відчути себе живими.

Я мовчки доповнюю його думку: «…відчути себе живими, так близько до смеpті».

Чув багато подібних думок. Тому якщо для фронту війна закінчиться з перемогою, то для тилу вона має продовжитись довше — зустріти і допомогти військовим адаптуватися. Відчути себе потрібними не менше, ніж на війні.

P.S. Позивні і певні деталі змінені…

Павло Вишебаба, facebook.