Зустрічаюся з дівчиною ще зі школи, відносини ідеальні, ми створені один для одного. Збираюся робити пропозицію, плануємо сім’ю, погляди та майбутнє – все сходиться. Але є один мінус, з’явився нещодавно і мене він гнітить.
Кохана непогано заробляє, трохи менше 30 тисяч, але іноді й більше. Їй 22 роки, заганяється думками про те, що їй треба відкладати на житло, брати іпотеку, щоб купити собі одну. У нас є квартира, подарував її мій батько, все в ній зроблено під неї, вона вибирала дизайн, меблі, кольори, сучасний та якісний ремонт.
У ній навіть більше вона господарює, ніж я. Але оскільки це моя квартира (за документами), вона почувається небезпечно. Говорить про те, що раптом ми розійдемося, тоді їй доведеться жити з батьками, а вона вже звикла.
Також каже, що хоче бути зі мною не через зручність та матеріальний аспект, а просто так, мовляв, буде у нас криза у відносинах (до речі, жодного разу не було), то якби у неї квартира своя, вона б розуміла, любить чи мене, чи їй просто зручно жити зі мною.
А так її бісить, що вона відчуває свою несвободу та вразливість: «Зараз я тебе люблю щиро, а раптом у майбутньому ти мене розлюбиш або я тебе, а мені жити нема де. У першому випадку йти мені, у другому випадку через квартиру можу тягнути час і мучити нас двох».
Звучить це все дивно. Жодних передумов немає, у неї якась манія купити собі житло, може вголос розмірковувати про цифри, скільки їй треба відкласти, скільки вийде іпотечний платіж!
Я кажу їй, що люблю і любитиму, нема чого фінансово стискатися заради якихось 35 квадратів і вплітатися в цю іпотеку, але ні, адже вона шкодуватиме, що не купила замолоду житло.
Мої слова не порожній звук, я хочу купити їй машину, хочу повозити країнами, хочу, щоб вона займалася всім, чим бажає, готовий працювати на благо сім’ї, що зараз і роблю, сімейний бюджет на мені, а якщо вона щось купує – це її особисте бажання.
Ось це її «гіпотетично, теоретично розлюбиш» мене обурює. Каже, що моя квартира, а я говорю, що наша.
Батько побачив мої серйозні наміри і подарував її нам, щоб ми якраз не лізли в кредити (до речі, моя сім’я дівчину любить). Якщо вона так хоче, можемо разом купити ще житло, але їй треба своє власне.
Не хочу думати про погане майбутнє, але якщо так подумати, я що, не чоловік, щоб на вулицю її виганяти?
Попросив більше цю тему не порушувати і не говорити про це вголос хоча б; якщо хоче, нехай відкладає і розпоряджається коштами, але без «розлюбиш, розлюблю, щось трапиться» і т. д. Та й чути, що вона може мене розлюбити та триматися за комфорт – як ножем до серця…
В іншому все чудово, знаю, що любимо просто за те, що я є. Вона взагалі мене нічого не просить, але в неї є пунктик на фінансову незалежність. Її тато часто маніпулював грошима і відбирав у неї подарунки, всі звичайні блага їй треба було заслужити, тепер вона чекає каверзи від мене!
А я не такий і втомився це доводити!
