Зустрічалася з чоловіком із дитиною майже півроку. Спочатку мені уло байдуже, тому що я не планувала з ним нічого серйозного. Ми спочатку бачились без присутності дитини, і все було добре.
Коли хлопець почав брати дитину з нами в кіно чи на побачення, я зрозуміла що мені це не комфортно.
Почала ловити себе на думці, як би добре нам було без дитини. Могли б спокійно з’їхатися — у кожного було по невеликій квартирі в різних районах столиці, можна в одній жити, а другу квартиру здати.
Могли би гуляти до пізна чи кликати до себе друзів на вечірки. В мне ніколи не було чоловіків з дітьми тому це зовсім новий досвід для мене.
Подорожувати з дитиною набагато дорожче також і не так цікаво для мене. Могли б постійно ходити кудись удвох, не думаючи, куди подіти дитину. Також мені не зовсім комфортно бути на побачені з чоловіком з дитиною, ми ж не родина і це не наша дитина.
Вирішила познайомитися з його колишньою та дізналася, що насправді вона не проти забрати дитину собі. А хлопець уже наплів їй, що в нас сім’я і ми впораємося без неї. Мене це дуже здивувало, тому що мені хлопець казав що дружина живе своїм життям і не хоче проводити час з дитиною.
Я мало не розплакалася просто там. Хлопця покинула наступного дня. Він досі не розуміє що я не збиралась бути мамою для його дитини в свої 25 років.
