fbpx
Дозвілля
Зустріч довжиною в життя: наша однокурсниця Олена вийшла заміж за хлопця, з яким познайомилась тільки місяць тому

Ангеліна Малиновська. “Вербиченька”. Днями подруга, дізнавшись, що наша однокурсниця Олена вийшла заміж за хлопця, з яким познайомилась тільки місяць тому, із докором зауважила: «Не вірю, що цей шлюб довго протримається. Хіба за місяць можна розпізнати людську сутність? Уяви, Олена всім «співає» про кохання з першого погляду. Наче розумна людина, а вірить у цю казочку». А мені пригадалася одна історія.

Це сталося у невеличкому містечку Луганської області. Йшов 1938 рік. Закінчивши школу, Марія влаштувалась робітницею на місцеву фабрику. Іншого не випадало: батько помep, мати хвopiла, а в родині підростало ще двоє менших братів. Працювала від ранку до пізнього вечора, а коли приходила додому, то непочатий край роботи чекав на неї і тут. Пригнічувала не так тяжка робота, як нескінченна буденність, дні, схожі один на один. Здавалося, що так мине молодість, а за тим і життя.

Одного вечора втомлена Марійка, як завжди, поспішала додому. Дорогою хотіла дещо купити, але на дверях магазину висів замок. Несподівано позад себе почула чоловічий голос: «Кілька хвилин тому зачинили. Що ж ви так пізно?». Від несподіванки дівчина й кроку не могла ступити. Сеpце закалатало, а в голові снували різні думки. Зробивши над собою зусилля, вона з викликом озирнулася. Перед нею стояв високий чорнявий хлопець. Він усміхнувся: «Пізно, темно, а ви сама. Давайте я вас проведу».

Марія вже було збиралася тікати, але несподівано зустрілася поглядом із незна­йомцем. Наче якась тепла хвиля прокотилася в гpудях, і несподівано для себе вона погодилась. Та вже за мить оговталась: «Ой ні. Мене на перехресті чекатиме подруга, тож не варто турбуватися». Марія майже побігла додому. Але хлопець пішов за нею, і краєм вуха вона чула, як він продовжує свої балачки, що, мовляв, небезпечно гарній дівчині ходити самій темними вулицями.

Звісно, ніяка подруга Марійку не чекала. Щоб позбутися залицяльника, дівчина, побачивши попереду молоду жінку, підбігла до неї.

Читайте також: Життя, розтоптане дітьми: до себе у місто так жодного разу й не запросили

«Давно на мене чекаєш?» — голосно запитала випадкову перехожу. Потім благально прошепотіла: «Допоможіть мені, пройдіть зі мною кілька метрів». Жінка здивовано на неї подивилася, але дозволила взяти себе під руку. Та хлопець не відступав: «От і добре. Проведу вас обох! Не проженете?».

Ну от, знову Марійку огорнула тепла хвиля. Він так щиро усміхається! Вона вибачилась перед жінкою і продовжила свій шлях. Хлопець — поруч.

Поки йшли, познайомилися. Іван працював пожeжником, приїхав сюди з Полтавщини, жив у гуртожитку. Ось уже й Маріїна хата. Мовчки постояли біля дверей. Тишу перервав Іван: «Зустрінемося завтра?».

Наступного дня Марійка не могла дочекатися закінчення робочого дня. Вже збиралася бігти, аж тут несподіванка: лекція із цивільної оборони. Коли вийшла, вже сутеніло. Була певна, що Іван її не дочекався. Cерце радісно стрепенулося, коли побачила знайому постать.

Доки дійшли до хати, надворі стало зовсім темно. «А гуртожиток не зачинять?» — захвилювалась Марійка. «Пусте, щось вигадаю», — сказав Іван і ніжно заправив їй за вухо неслухняний локон. «Ночуватимеш у нас, — дівчина рішуче відчинила двері. — На кухні є широка лава».

В хаті вже всі спочивали. Марійка нагріла чай, дістала кілька грудок рафінаду. Всю ніч вони прогомоніли. Про себе і рідних, про мрії та надії. За вікном світлішало. Несподівано Іван сказав: «У мене завтра вихідний. Якщо ти згодна стати моєю дружиною, зустрінемося о десятій біля загсу».

Вони прожили разом довге щасливе життя. Були вiйна, розлука, голод, злидні. Були щастя, радість, дитячий сміх, новосілля. І було золоте весілля у колі дітей, онуків та правнуків.

А історія ця — про моїх прадідуся і прабабусю. То що, кохання з першого погляду не буває?

Related Post

facebook