У селі життя простіше, без зайвих церемоній. Там воно проходить не приховано – не сховаєш його, як в місті, за залізними дверима на верхньому поверсі. Всі бачать і знають, хто до тебе в гості приїхав, що ти купив, що продав, яке господарство у тебе, який город, скільки живності у дворі, яку зарплату або пенсію отримуєш. У селі нічого не сховаєш. Але це тільки здається, що в сільській місцевості живуть простаки. Насправді, сільські люди кмітливі і вмілі, а ще відкриті.
Надя народилася і виросла в селі, в місто приїхала здобувати освіту. Балів на ЗНО набрала стільки, скільки потрібно було, щоб вступити в обласній університет, і стала студенткою. Кажуть, з сільської дівчини міську зробити легко, а навпаки – навряд чи вийде.
Міською Надія стала в короткий термін. Перейняла все, що треба було для цього, від однокурсниць. І фарбуватися, і одягатися стала не гірше. А красою і статтю її Бог не скривдив. Надійка сподобалася Микиті, синові завідувача кафедрою філософії. Вона його так захопила своєю незвичністю, що він і не помітив, як безнадійно закохався в дівчину і вирішив з нею одружитися.
Знайомство з батьками Микити пройшло, як здавалося нареченій, благополучно. Надя розповіла про себе, про родичів. Повідала мамі нареченого, що вміє доїти корів і може запросто косити траву звичайної косою. Мама Микити була здивована. І навіть перепитала:
– Це як в кінофільмі «Тіні зникають опівдні»? Там Стеха косить траву косою. Ти так теж вмієш, дитинко?
Надя підтвердила:
– Я краще вмію. Мене тато навчив.
Для дівчини знайомство пройшло благополучно, зате нареченого після цього знайомства навчали до півночі.
Мама говорила:
– Микито, вона тобі зовсім не пара. Вона колгоспна дівчинка. Їй треба жити в селі. Вона створена для цього. Вміє доїти корів і косити траву. Ти подумай. Вона ще пахне коров’ячим молоком.
Завкафедрою Михайло Іванович теж не схвалював вибір сина. Але юнак стояв на своєму.
Відношення до Надії змінилися після спільної поїздки на дачу. На дачі майбутня невістка вирішила дві проблеми. Залізла на сусідську стару грушу і обпиляла гілку, яка нахабно “лізла” у вікно дачі своїх майбутніх родичів. Сусід-крикун, чого дуже боявся завкафедрою, навіть не пискнув. Напевно, відчув, що з цієї дівою сперечатися марно.
Другою проблемою був водогін, що вийшов з ладу. Труба протікала. На ділянці з-під землі сочилася вода, а в приміщенні з крану вона тільки капала. Дівчина взяла лопату і стала копати. Прорив знайшовся одразу. Протікання усунули. Михайло Іванович дивувався кмітливості студентки.
Остаточно серця майбутнього свекра і свекрухи Надія підкорила, коли за один день поставила на ноги Михайла Івановича, який нездужав після дачі. Мабуть, професора продуло. Надя орудувала народними засобами. З’їздила в гуртожиток, привезла домашньої редьки і меду. А ще пляшку первачка. Сік редьки змішала з медом і дала майбутньому сверку. Потім змусила вченого випити двісті грамів домашнього міцненького напою. Професор випив і заснув. На другий день прокинувся здоровеньким.
Родичі Микити здалися. Мама сказала, що дівчинка дуже душевна, згодом можна окультурити, а характер – він назавжди. Михайло Іванович підтримав:
– Молодець, сину! Правильний вибір. З такою розумницею ніде не пропадеш.
З’їздили на батьківщину невістки, познайомилися з майбутніми сватами. Сподобалося. Місця мальовничі. Люди душевні. Продукти екологічно чисті.
Весілля зіграли в кінці грудня. Поспішали, щоб не чекати, коли настане високосний 2020 й рік.
