Зійшлися з чоловіком після розлучення тільки заради доньки, але так і не змогли пробачити одне одного.
Коли мені було 18 років, через молодість я завагітніла від свого хлопця, і ми вирішили народжувати. Він зробив мені пропозицію і ми одружилися. Було все добре, він працював і багато, а я сиділа вдома, готувала та прибирала. Мене мучила одна річ із самого заміжжя, що, напевно, всього цього б і не трапилося, якби я не завагітніла.
Я думала: «Мабуть, він мене й не любить, а робить, бо треба». Мама його з дитинства виховувала так, що якщо дівчинка завагітніє від нього, то треба обов’язково одружуватися, не залишати свою дитину без батька.
Мене це з’їдало зсередини щодня.
Час минав, я народила. Усі полюбили дочку, особливо мою свекруху зі свекром. Вони приїжджали постійно у вихідні та були у нас усі два дні з ночівлею. Мені це й подобалося, а з іншого боку дратувало, що свекруха займається моєю дитиною, але я заспокоювала себе, що мені теж треба відпочивати, нервова мама доньці ні до чого. Тим більше, донька була дуже неспокійною дитиною.
Поки батьки чоловіка були у нас, я займалася своїми справами або готувала, зрідка зустрічалася з подружкою. Мені не вистачало чоловіка, у будні він багато працював, а у вихідні йшов пити пиво з друзями, а мене залишав зі своїми батьками. Мене це дуже засмучувало, але я мовчала. Мама чоловіка помітила це і сказала про це чоловікові моєму, тоді він почав кликати мене з собою, що дуже тішило.
Коли доньці стала старшою, близько 4 місяців, свекруха зі свекром стали забирати її до себе. Вони жили за 40 км від нас. Ми стали часто кликати друзів у гості, гуляти, пити у вихідні, поки не було доньки. Почуття, що він зі мною через дитину не покидав мене.
Ми часто сварилися, чи то через виховання дитини, чи то через побут, чи то через гроші. Він часто репетував на мене, йому все не подобалося, я все не так роблю, а от мама так робить. Мама купує таку картоплю, таку олію. А ти дороге береш і дорогу картоплю, можна було на 5 гривень дешевше купити. Я так не розуміла, чи він маминий синок, чи він скупий.
З дитиною в будні дуже втомлювалася, чоловік вимагав вранці сніданки, вставати о 6:30 і робити їх, я чинила опір, не висипалася, дитина погано спала ночами. До дитини ночами лише я підходила. Мене все це грузило і засмучувало, ще більше сварок стало, я втомилася, він не розуміння, та й у принципі він такий був з моменту моєї вагітності, і продовжувалося так і надалі.
Чоловік був дуже ревнивим, завжди я не так стою, не так ходжу, не так одягаюсь. Навіть удома перед друзями ніяк не встань, починає смикати.
І ось прийшов день зриву, я почала старанно шукати роботу, вирішили з чоловіком 2/2 працювати, щоб виходило удвох працювати. Коли я влаштувалась і пропрацювала 2 тижні, був черговий скандал, ми вирішили розлучитися, до цього теж багато сварились і говорили про розлучення, але до справи не доходили.
А тоді я серйозно зібралася. Вранці встала, зібрала речі, приготувала їсти, забралася та поїхала зі своїми та дитячими речами, якраз дочка була у його батьків. На той момент їй було 1 рік та 8 місяців.
Повернулась до мами, чоловікові написала записку, він дзвонив мені, що треба схаменутися, що це помилка.
Я не могла його бачити, він сподівався, що поживу один місяць і повернуся, я не поверталася, на розлучення пропонувала подати, він відмовлявся. Коли він зрозумів, що я не повернуся, почалися скандали через дитину, що дитина залишиться з нею та її мамою, а я й не потрібна взагалі.
Я розуміла, що я не потрібна, адже у доньки є така бабуся — моя свекруха, вона зі мною не зрівняється, завжди багато займалася з донькою і багато часу їй приділяла. А я молода, вітер у голові.
Проте не погодилася, щоб дитина залишилася з ними. У результаті домовилися, що чотири дні в мене, чотири дні в нього і то завдяки його мамі, бо я подзвонила їй. Почала сваритися, що її син не хоче взагалі повертати мою дитину. Він при зустрічі завжди мене ображав та принижував, називав.
Я терпіла, один раз намагалася все йому сказати бо більше не могла. Думала, що розлучимося, сварки закінчаться, а вони тривали в іншому руслі. Я не хотіла бачитись з ним навіть ці 5 хвилин, які ми зустрічалися через дочку.
Не хотіла, щоб він взагалі виховував нашу дочку та його батьки. Деякі їхні риси сімейні, я вважала неприйнятними. Переходи на особистості, постійне перемивання чужих кісточок, постійний сарказм і пустощі нашої дочки. Справа мало не до суду дійшла, але начебто всі заспокоїлися, ми розлучилися.
Рідкісні зустрічі та обзивання в мій бік, я ніколи не переходила на особисте, мене завжди вражали такі люди.
Тим не менш, знайти відповідну людину за 9 місяців не виходило, мене це пригнічувало, що я досі одна і всі ці чоловіки давлять мене своїм его.
Я дивилася на все це і посилала всіх. Я хотіла сім’ї, де тепло та затишно, там, де тихо та спокійно, там, де є турбота та любов. Дочка змінювалася, ми її розбалували.
Ось настав день, коли я захотіла повернутися, через доньку, через переїзд в інше місто (екологічно чисте і впорядковане), знала, що колишній чоловік кращий за всіх цих чоловіків, які підкочували.
Та й багато людей пояснювали, що даремно розлучилися з чоловіком, просто треба було перетерпіти, побут все з’їв. Загалом зійшлися, дуже важко було з ним спілкуватися.
Спочатку було важко, я й забула, який він часом буває черствий, але переборола себе, півроку почувала себе мумією. Стала зразковою дружиною, готувала сніданки вранці, як він і хотів, могла о п’ятій ранку сходити в магазин за продуктами, щоб йому було що поїсти, бо працювала ще, дочка вже в садок ходила.
Прибирання, приготування. Образливі слова часто говорив, мовчки ковтала сльози. Наче я одна винна у розлученні. Терпіла заради кращого життя, переїзду, заради дитини, яка має і маму, і тата.
Начебто налагодилося, збирали гроші на переїзд у теплі краї. Виїхали, стали винаймати квартиру в іншому місті на півдні, чоловік на роботу влаштувався, я теж з дитиною в садок. Ми почали подумувати про те, що час продавати квартири у своєму рідному місті і купувати тут. Це означає, що він свою суму вкладе зі своєї квартири і також я. Почала вірити, що все чудово.
Може, купимо тут квартиру, може десь ще, але свою. Справа дійшла до того, що нам з донькою треба було виписатися з моєї квартири, бо ми її на продаж хотіли виставити, а у чоловіка квартира поки не продавалася.
І я попросила його прописати нас у його квартиру і почула: «Тебе прописати? Ти ворог номер один після розлучення, тебе ніколи не пропишу, бо ще пів хати забереш. Ні, навіть не думай. Дочка так, а тебе ні».
І це було сказано з такою злістю. Мене це вразило. Минуло майже півтора роки, як ми знову разом, ми переїхали, зібралися спільне житло брати, кредит-іпотеку, а він мені каже такі слова?
А я йому: Я ворог номер один? А навіщо тоді разом квартиру купувати? Щоб потім її ділити? Я, звичайно, розумію, ти зі мною через переїзд, але не такі ж слова говорити». А він: «Щесь через дочку я з тобою. Ми ж із тобою на цьому і зійшлися».
Це було дуже боляче, та я розумію, що я йому теж робила боляче з розлученням, але я не одна винна у розлученні! Чи не я одна! Завжди винні обидва.
Я просто вирішила змінити це, так, можливо, неправильно я вчинила, а так може дитина наша заїкою стала через постійні скандали. Невже ні краплі кохання чи турботи чи якогось теплого почуття хоч маленького я не заробила за той час, що ми разом. Я так старалася, щоби все було, як він хоче. Я слухалася його, як він і хотів, я старалася в побуті, як він і хотів, я мовчки ковтала сльози.
А виявляється, я для нього просто людина для переїзду через дочки. Просто зручна людина, яка готує та прибирає, обслуговує у всіх сферах. Так виходить.
Може, звісно, я сама винна у всьому. Але раніше ті самі образливі слова були й ніякої подяки, до розлучення.
Я думаю так хочеться піти назавжди, але ще є дочка і ми в іншому місті. І взагалі, ніколи він не скаже доброго слова. І жити так не хочеться, хочеться кохання, бути коханою, а не зручною людина.
Коли ми сходилися, я сподівалася, що згодом у нього прокинеться щось і я стану чимось більшим, ніж «зійшлися заради дочки та переїзду», але, на жаль, нічого не змінилося.
Що робити не знаю. Боюся навіть квартиру з ним купувати, розійдемося, буде скандал, щоб поділити квартиру (коли купимо, у найближчому майбутньому), та й дочка (це і так зрозуміло, буде скандал). Потім зовсім на вулиці не хочеться лишатися. Не знаю що робити. Або чекати 18-річчя доньки та розлучатися.
Нині лише 4 роки, довго ж чекати.
