Живу з некоханим чоловіком вже другий рік. Ніхто про це взагалі не знає крім мене. Завжди говорю, що люблю його більше життя, жити без нього не можу. Олег людина досить забезпечена, батьки його мене дуже люблять, ні в чому мені не відмовляють. Прийняли мене як рідну з першого дня нашого знайомства.
Але як же я заздрю тим, хто живе і перебуває поряд з коханим, і на інших не звертають уваги, і просто щасливі. А мені іноді просто хочеться взяти і піти, але знаю, що мені доведеться винаймати кімнату, оскільки квартиру та навчання на свою зарплату не потягну.
Знову доведеться просити гроші у тата і брати підробітки. Знову їсти дешеві напівфабрикати та купувати дешевий одяг на базарі. Я вже звикла до іншого рівня комфорту, до дорогих ресторанів та кафе, до гарного житла і люксового одягу. Знову повернутись в бідне життя я не хочу.
Мої батьки мене не змогли нічим забезпечити. Вони звичайні селяни, які тримають корову і свиней. Та й з ними я спілкуюсь дуже рідко.
Кожен каже: “Як тобі зараз пощастило, тебе люблять, у тебе дорогі речі та безбідне життя!” — тільки не знають, як це жити, коли ти не любиш заради грошей. Не знаю як мені прожити з Олегом все життя та виховувати дітей.
