Живемо з чоловіком як кіт з собакою вже місяць, і все через 100 євро. Іван звинуватив мене у тому, що я взяла з його гаманця 100 євро, а йому не сказала. Я була здивована, бо цього не робила. Історія виявилась дуже комічною.
Вже місяць чоловік ображається на мене, що я не хочу визнати свою провину. Але що мені казати, якщо я цього не робила?
Одного дня, мій чоловік сказав, що в нього з гаманця кудись зникло 100 євро, які він відклав на новий спортивний костюм. Спитав, чи не брала я його гроші. Звичайно, я з подивом відповіла що не брала.
Я ніколи не беру гроші з гаманця чоловіка без його відому. Ми хоч живемо разом вже 24 роки, але такого я ніколи собі не дозволяла. Через три дні пошуків, виявилось, Іван сам поставив 100 євро собі в куртку, і забув про них. І всі ці три дні, я вислуховувала натяки і звинувачення в тому, що взяла гроші і не хочу сказати.
Навіть казав: ” Ну Іванко, якщо взяла гроші, хоч знайди в собі сили визнати це. Поверни вже, і я сваритись не буду!”
Найбільше мені образило те, що мій чоловік не захотів просити вибачення у мене за те, що звинуватив мене у крадіжці грошей. Мене це обурило, бо я ніколи такого не дозволила б собі. Ми разом вже 24 роки, а він подумав що я вкрала в нього гроші.
Я питала у свого чоловіка, чи не хоче він вибачитись. А він лиш відповів: “Ні, я не буду вибачатись. Я нічого такого не сказав тобі! Ну сплутав куди поставив гроші, з ким не буває?”
І сміх, і гріх, що така доросла людина в 45 років не може визнати своєї провини. Я на нього дуже образилась, тому вже місяць не готую їсти йому, не прасую речі, не розмовляю з ним. А він ще більше ображається мені у відповідь. Сказав, що після цього він принципово не буде вибачатись перед мною. Бо я веду себе як маленька дитина. Могла би давно забути про це, і жили б нормально.
Двоє не хочемо йти на компроміс, але я вважаю, що права на 100%. А чоловік сказав, що я дограюсь із своїми образами, і він піде жити до мами. От і живемо вже місяць як кіт з собакою. Лиш сваримось і ображаємось одне на одного.
