Один чоловік в дитинстві був дуже дружнім із дідусем-сусідом.
Але час йшов, з’явився коледж та захоплення, потім робота та особисте життя. Щохвилини молодий чоловік був зайнятий, і він не мав часу ні згадати про минуле, ні навіть побути з близькими.
Якось він дізнався, що сусід пішов з життя – і несподівано згадав: дідусь багато чому навчив його, намагаючись замінити хлопцеві батька, який давно відійшов у кращі світи. Відчувши свою провину, він приїхав на поховання дідуся-сусіда.
Увечері, після поховання, чоловік зайшов у спорожнілий будинок, в який не раз навідувався до дідуся. Все було так, як і багато років тому. Ось тільки маленька золота коробочка, в якій, за словами дідуся, зберігалася найцінніша для нього річ, зникла зі столу. Подумавши, що її забрав хтось із нечисленних родичів, чоловік покинув будинок.
Проте за два тижні він отримав посилку. Побачивши на ній ім’я сусіда, чоловік здригнувся і відчинив коробку. Усередині лежала та сама золота коробочка, яку сусід відправив перед своїм відходом. У ній виявився кишеньковий золотий годинник з гравіюванням: «Дякую за час, який проводив зі мною».
І він зрозумів – найціннішим для дідуся був час, проведений зі своїм маленьким другом. З того часу чоловік намагався якомога більше часу приділяти своїм рідним: дружині та синові.
Життя вимірюється не кількістю вдихів. Воно вимірюється кількістю моментів, що змушують нас затримати дихання.
Час витікає від нас щомиті. І його потрібно витрачати зараз. Правильно.
