fbpx
Дозвілля
Запросили гостей в будинок. Павло вибрав момент і шепнув Івану: «Потім все розповім. Вона про Віруню не знає. Не проговорися і Лізі скажи, що б мовчала».

Лізо, хочу повідомити тобі неприємну звістку: до нас їде ревізор.

– Пашка приїжджає?

– Спокійно, Лізо, він проїздом, але на два дні. До моря їдуть. Зараз подзвонив і сказав, що буде у нас в кінці місяця разом з дружиною. Сказав нічому не дивуватися.

– Зрозуміло, що з Вірою їде. А чого не дивуватися?

– Не знаю, так сказав.

– Може Віра нарешті при наді? Ось і чудово! Два дня потерпимо, ти, Іване, головне, підготуйся: все прибий, підколоти, паркани там, сараї.

– У мене і так все в нормі. А Пашка все одно знайде до чого причепитися, все не може вийти з образу старшого брата. Я все одно радий, що братик приїжджає.

– Якщо Віра при наді, то він мене зовсім заклює: «коли у вас діти будуть? Не тягніть з цією справою». Я, Ваня, йому що-небудь налапшуюю, тільки б не діставав мене.

Коли Павло приїхав, то Ваня і Ліза, дійсно здивувалися. Подив їх був не з приємних.

– Знайомтеся. Це Марина, моя дружина… ну як дружина… ми поки не розписалися.

Крім дружини у Павла була і нова машина, на якій вони і прямували до моря.

Запросили гостей в будинок. Павло вибрав момент і шепнув Івану: «Потім все розповім. Вона про Віруню не знає. Не проговорися і Лізі скажи, що б мовчала».

Посидіти невимушено, по-родинному не виходило: Марина мала здатність звертати на себе увагу. «Я це їсти не буду, це сприяє зайвій вазі, і появі прищів», «в цьому суцільні канцерогени», «це взагалі небезпечно їсти». Ліза терпіла, але бажання висмикнути Марину з-за столу і випровадити за двері зростало і міцніло. Павло помітив роздратування Лізи і вирішив виправдати Марину:

– Лізок, Марина веде здоровий спосіб життя…

– Ну, це багато що пояснює, – з їдкою іронією сказала Ліза. Їй стало шкода Павла. Шкода, що йому доводиться виправдовувати поведінку Марини. Ліза вирішила потерпіти.

Увечері Павло і Іван усамітнилися в дальньому кутку саду.

– Ми останнім часом з Вірою дуже часто сварилися. Ти ж знаєш, що я дитину хочу, а нічого не виходило. Вона сама пішла від мене. Я б втримав, на якісь умови пішов, але вона сказала, що матір’ю стати ніколи не зможе… Ось такі справи… А незабаром побачив її з іншим чоловіком.

– А ти кращого варіанту, прости Господи, не знайшов?

– Маринка, вона непогана… народить дитину – подорослішає, зміниться. Вона молода ще. Мені б, Іване Сергійка побачити. Як у них справи? Я Насті гроші регулярно висилаю, а Сергійкові подарунок привіз. Завтра мене прикрий, я до них збігаю.

– Погано все у Насті. Вітька від неї пішов, зв’язався з соплячкою якоюсь і поїхали вони в невідомому напрямку. Вона сама не своя ходить.

– Я, звісно, винен перед Настею. Після армії, сам розумієш, як свободи хочеться, але потім я ж їй пропонував вийти за мене, так вона вже з цим Вітею зв’язалася. А від Сергійка я ніколи не відмовлявся, він мій син.

Через два дні, рано вранці проводжали гостей. Ліза підійшла до Павла і обняла його: «приїжджай до нас» – сказала, а до Марини навіть не підійшла і в її бік не дивилася. Після того, як Павло з Мариною поїхали, Іван сказав з образою:

– Могла б хоч «до побачення» сказати Маринці. Павло образився, напевно.

Ліза відмовчалася. Минув тиждень, і Павло знову здивував їх. Він приїхав, але вже без Марини. Приїхав рано вранці і розбудив.

– Перервав я свій відпочинок, додому поїду, не довіряю я своїй команді, запустять там все без мене, клієнтів втратять… Але, що ти дивишся так, Лізо? Іване, уявляєш? На третій день вона покинула мене. Якогось багатого зустріла… Ну я їй камінчик на шию і з скелі… Та жартую, жартую: грошей залишив, речі викинув з машини… і ось я у вас.

– Пашо, може це й на краще, – сказала Ліза.

– Молода вона ще, ось народила б дитину і схаменулася, – сумно відповів Павло.

– Та ні, не було б така! – раптом вигукнула Ліза. – Не збиралася вона. Пігулки вона приймала. У неї інші плани були на тебе…

– А ти звідки знаєш? – тихо запитав Іван.

Ліза подивилася на Павла, той сказав: «Розповідай».

– Вона сама мені сказала. Сказала, що ти грошей для неї не шкодуєш. А діти, сім’я – це не для неї. Плани у неї на тебе були короткострокові, але не настільки…

– Ви мене годувати збираєтеся? Є в цьому будинку щось, що сприяє ожирінню і появі прищів, та так щоб канцерогенів побільше!

Павло, наївшись досхочу, відкинувся на спинку дивана, витягнув ноги і зітхнув: «Добре ж як! А що якщо, я у вас на тиждень затримаюсь?».

Вдень Павло сходив до Насті, а назад прийшов із сином. Павло дуже активна натура: мало того, що він не випускав телефон з рук і тим самим керував робочим процесом свого підприємства, так він і в будинку Івана знаходив собі справи, поки Іван і Ліза були на роботі. Сергійко від нього не відходив і добровільно включався в будь-який робочий процес. Увечері за сином прийшла Настя. Павло пішов проводити їх.

– Ти ж, Настю з, технолог хлібобулочний. Не хочеш в місто перебратися? Мені такі фахівці потрібні, зарплата чудова. Житло б тобі знайшов гідне. Подумай.

– Пашо, це ти так до Сергійка через мене підлабузнюєшся??

–  Сергійкові в цьому році в школу. Я згоден, що і тут школа непогана, але у нас там різні гуртки, секції на вибір.

– Пашо, я тобі дозволила з ним зустрічатися. Не переходь межу, я ж тебе попереджала… Що не виходить спадкоємця мати?

– Не виходить. Від мене, Настю, вже три жінки пішли. З Вірою я три роки прожив, а пішла і залишився я з неприємним почуттям, що не вийшло… Не за дружиною сумував, а що три роки даремно прожили. Ще одна пішла, а мені від цього тільки полегшало. Скажеш, що я байдужий? Але я пам’ятаю, як мені було погано, коли ти відмовила мені і за Віктора вийшла. Я адже тоді думав, що нікуди ти не подінешся від мене. Думав, ти від образи мені відмовила, думав, що просто мстиш. Вважав, що справедливо буде: ти мене чекала, тепер мені доведеться почекати. В інститут поступив, щоб довести, що я кращий від Віктора, вивчився. А потім заспокоював себе: якби ти мені не відмовила, то і освіту б не отримав. А насправді гнав думка від себе, що на освіту мені начхати краще б ти була поруч ці роки.

– Пашо, я ж тобі не вірю. Сергій сенс мого життя і я тебе ще раз попереджаю: не переходи межу. Гроші і подарунки ти більше нам не надсилай. – Настя прискорила крок і покликала Сергійка, що плентався десь позаду, щоб йшов додому.

– Сергійко і в моєму житті сенс, – сказав Павло Насті в спину, – у нас з тобою один спільний зміст. Настя, я ще тиждень тут буду. Обіцяю, що нічого не переступлю.

На наступний день Сергуня сам прибіг до Павла: «Мама дозволила, сказала тільки недовго».

Через тиждень Павла проводжали додому.

– Але, Лізок, коли у мене племінники підуть? – все-таки не втримався Павло і запитав.

– На наступне літо вже няньчитися будеш, – спокійно відповіла Ліза.

Павло зволікав з від’їздом, зітхав і озирався. Повеселішав, коли побачив Настю і танцюючого підстрибом Сергійка.

– Тобі місяця вистачить, щоб подумати і повірити? – запитав відкрито Настю.

– Чи вистачить.

– Мені приїжджати за вами?

– Так.

Увечері Іван сказав Лізі:

– І як ти будеш викручуватися? Навіщо так-то брехати Павлові?

– А я правду сказала!

Автор: Olʹha Petrivna

Фото ілюстративне.