Старенька Фаїна у своїх 85 років залишилася самотньою. Троє дітей, яким вона віддала молоді роки, зовсім забули за немічну матір. Кожен займався власними справами. Усе було ніколи провідати матір. Живе якось – та й добре. У кожного виправдання є, інколи звісно телефонують і обіцяють приїхати, але немає нікого.
Фаїна щодня чекала, що рипнуть двері і увійде хтось з її дітей. Вона відчувала, що сили з кожним днем покидають її. І так кортіло ще хоч разок побачити своїх ріднесеньких. Бабусі здавалося, що тоді й відійти в засвіти буде легше. Дзвонила, плакала, просила. А вони скоро і на дзвінки перестали відповідати. ну а як, робота, своїх справ повно, а тут мама однієї і тієї ж заводить. Сказано – приїдемо, як зможемо. Нащо ото щодня повторювати по тридцять разів.
Так настав день, коли вона пішла в інший світ, не попрощавшись з дітьми. Сусіди і добрі люди провели Фаїну в засвіти, як годиться, за християнським звичаєм. Маму діти також не приїхали провести. Один не встигав, бо їхати далеко, інший на вахті, а третій щось якось теж не зміг.
За тиждень на обійсті все ж зібралися діти, щоб ділити спадщину. Є якийсь клаптик землі, за який можна отримати копійку. Та й хата, хоч і стара й похилена, але в центрі села. Хай хоч за кілька тисяч, а може й візьме хтось.
Двері хати виявилися відчиненими. Вони заглянули всередину і зустрілися з молодим чоловіком, який у ролі господаря запитав, хто вони і кого шукають.
– Ми Фаїнині діти, спадкоємці цієї хати і землі.
— Хата і обійстя належить нам!
— Як це вам?! – загомоніли, замахали руками обурено.
— Напевне тому, що за останні два роки Фаїна жодного разу з ліжка і не встала. Тому, що аби вам подзвонити і попросити приїхати, їй потрібно було сил набратись. Тому, що вона була людиною і повинна була їсти і пити.
Вони не здались одразу. Шукали знайомих, навіть пробували оскаржити заповіт. Щодня в селі був хтось із Фаїниних дітей, когось шукали, щось доводили.
Дивно, але де саме матір лежить, ніхто так і не запитав.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.uа – заборонено.
Головна картинка – pexels.
