Роман Іваненко в свої 26 років встиг пожити вже в трьох країнах. Народився в Україні, здобував вищу освіту в Канаді, а зараз працює в Китаї. Хлопець з містечка Волочиськ, Хмельницької області, завдяки колосальній праці прийшов до мети – став пілотом. Про особливості навчання в Торонто, мінуси роботи в авіації і те, чим його так вабить Гонконг, куди він повертається з трансатлантичних рейсів, повідомляє “Обозреватель”.
Далі від першої особи.
Навчання в Канаді. Моя історія еміграції почалася в 4-х річному віці, потім переривалася і знову починалася! Батьки емігрували в Торонто, коли мені було 4 роки. У такому віці мову підхоплюєш на льоту, і, як розповідає мама, вже через 6 місяців я розмовляв англійською. Так сталося, що через 3 роки повернувся в Україну і пішов в перший клас в місті Волочиську. Після закінчення 5-го класу переїхав на постійне місце проживання в Канаду.
У Торонто є чотири повноцінних українських школи, в яких проходить навчання з 1 по 8 клас. Всі вчителі знають українську мову. Це полегшило адаптацію. Діти, які народилися там, але мали українське коріння, досить зневажливо ставилися до іммігрантів. Тому ті, хто приїжджав з України, трималися разом.
У 9-тий клас пішов в просту канадську вищу школу. Там вже можна було обирати предмети, які потрібні для майбутньої професії. Саме там остаточно вирішив стати пілотом. З дитинства цікавився літаками, поїздами і механікою.
Читайте також: Як живеться українці в Празі: сповідь студентки
Мене було важко змусити читати художню літературу. Зате було десь 20 різних енциклопедій, які я прочитав по кілька разів. Запам’яталася книга “Навколо Світу”, в якій розповідалося про кожну країну світу. Я любив грати у відеоігри, в яких можна було літати на літаках. Все склалося: зацікавленість в механізмах + бажання подорожувати + відеоігри = пілот.
В останніх класах я точно знав, які предмети потрібні і скільки балів потрібно отримати, щоб вступити до коледжу. У моєму випадку були потрібні точні науки (хімія, фізика, вища математика), англійська і кілька кредитів за ліберальними предметами.
Я вирішив вивчати авіаційну програму в Seneca College. Там пропонували отримати всі льотні ліцензії і одночасно диплом бакалавра. Розмовляв з пілотами і людьми з авіації – рекомендували цей заклад. Їх авіаційна програма вважається найпрестижнішою в Канаді. Вона займає 4 роки, рік має по 3 семестри без перерв у навчанні. Через погоду в Канаді потрібно використовувати літо для польотів по максимуму.
Перші два семестри включали в себе суто академічні предмети, такі як фізика, математика, англійська, аеродинаміка, ази електроінженерії і теорія польотів. Графік був напружений, так як потрібно було підтримувати мінімальний загальний бал і мінімальний бал з кожного предмету.
З 110 студентів, що почали навчання після 2 семестру, залишилося близько 60-ти. Восени 2010 року трапилася авaрія – загuнув мій одногрупник, одногрупниця і інструктор. Це були нічні польоти і причиною трaгедії стала дезорієнтація. Ця авaрія стала ударом для нас, але всі мої одногрупники продовжили польоти, а двоє людей з молодших курсів кинули навчання.
В кінцевому рахунку, з решти 60-ти, 36 закінчили навчання і більшість працює в авіації.
Робота. Як я потрапив в Гонконг? Ніколи не цікавився Азією і тим більше не планував переїжджати туди. Одного разу до коледжу прийшов пілот однієї з гонконзьких авіакомпаній і запропонував заповнити анкету для тих, хто шукав роботу. Я подумав: чому б і ні. Перша співбесіда була в Торонто. Спочатку потрібно написати тест, який перевіряв знання теорії польотів, законів і правил. Далі був тест на логічне мислення.
Представники відділу кадрів і один з пілотів з менеджменту проводили зі мною співбесіду. Ставили різноманітні технічні питання і хотіли знати, що я знав про авіакомпанії та Гонконг. Їх цікавило, чи зможу я адаптуватися на новому місці. Розповів про свій досвід еміграції та через місяць після співбесіди мені повідомили, що успішно пройдена перша частина і мене запрошують в Гонконг.
У Гонконзі знову довелося здавати тести на логічне мислення, пам’ять і реакцію. Успішно пройшовши всі рівні, мені повідомили, що через 2 місяці лечу в Австралію для переведення канадських ліцензій на гонконзькі.
В січні 2015 року я почав працювати в новій компанії. До речі, до цього вже встиг попрацювати на приватному 9-містному літакові та інструктором.
Гонконг. Завдяки тому, що англійська мова – одна з двох офіційних мов, це полегшує адаптацію тут в порівнянні з рештою Китаю. Та й менталітет місцевий трохи інший ніж в інших частинах країни. Тут дуже багато мігрантів із західних країн працює переважно у фінансовій сфері, імпорт і експорт, готельний бізнес та вчителі іноземних мов.
Саме місто і ритм життя мені дуже подобаються. Взагалі, для того щоб розібратися подобається мені місто, чи ні, відштовхуюсь не від всесвітньо відомих місць, монументів і т.д. Намагаюся відчути яку енергію місто мені посилає. “Feeling the vibe of the city”, – якщо сказати англійською. У місті має би якийсь шарм і позитивна енергія. Я люблю Нью-Йорк, Амстердам, Прагу… А ось Париж не люблю. На щастя, у Гонконгу я відчув цю енергію і тут є те, що мене притягує.
Оренда житла. Гонконг в трійці найдорожчих міст світу. Ціни на оренду житла, як і всюди, залежать від району. Щоб знайти квартиру, я витратив місяць і оглянув приблизно 25 квартир. У більшості випадків люди знімають кімнату. У віддалених районах хороша кімната здається за 400 доларів, плюс комуналка.
Я вирішив оселитися в районі Централ в SOHO. Тут центр нічного життя та район максимального скупчення білих мігрантів. Я завжди хотів жити в місці, де не потрібно планувати як доїхати, а просто спуститися на вулицю і ти вже там. Оренда квартири коштує 2500 доларів в місяць. Комунальні послуги і інтернет 180-250 на місяць в залежності від сезону.
Транспорт. Таксі – транспорт номер 1! Якщо вірити інтернету, то машин таксі тут 18163! І воно дешеве, порівнюючи з іншими західними державами. Більшість жителів не має автомобілів, так як вони і не потрібні. Та й парковку складно знайти. Система громадського транспорту розвинена.
Найдешевший транспорт – трамвай. Вартість проїзду – 40 центів. Маршрутки по 1 долару 20 центів; автобус від 0.70; метро, в залежності куди їхати, 1-2 долари. Таксі в середньому, якщо по острову і не через тунелі, то 6-10 доларів. За 23 хвилини з центру можна дістатися на експресі в аеропорт. Вартість квитка 13 доларів.
Дозвілля. Мало хто знає, що в Гонконзі красива природа! Всього 20 хвилин і з центру я потрапляю в національний парк з незайманою природою! Тут багато різноманітних маршрутів для походів. Багато зелені, водоспадів і пляжів.
Можна навчитися серфити, взяти на прокат байдарку на острові Лантау або Сай Кунг. Посмажити м’ясо на пляжі в Clear Water Bay, а потім піти скупатися і позасмагати.
Увечері у вихідні всі збираються в барах району SOHO. Тут взагалі люблять збиратися за чарочкою чогось алкогольного і не тільки на вихідних. Правда, все культурно. У SOHO за півтора року життя дебошу і бійок не бачив. Всі весело проводять час.
У 600 метрах від SOHO – район Лан Кваі Фонг. Там завжди лунає гучна музика. На верхніх поверхах знаходяться клуби. Середня ціна, наприклад, пива починається від 12 доларів. До речі, в Гонконзі можна розпивати алкогольні напої на вулиці. Тому, багато хто купує напої в маленьких магазинчиках, які знаходяться по всьому місту.
Бари в районі Ван Чай відкриті до світанку, в більшості з них працюють представниці найдавнішої професії. Тому, якщо до вас залицяються філіппінки або латиноамериканки, це не тому, що ви такий класний хлопець!
Їжа. Я не любитель місцевої кухні. 90% з того, що вони їдять, мені не подобається взагалі. Наприклад, “кігті фенікса” – курячі лапки. Не знаю, що смачного в них знаходять? До речі, наші хлопці хотіли налагодити поставки цих лапок з України, але зась! Не підходять їм українські! Максимум, з того, що їм – Дімсам. Щось схоже на наші пельмені. Перекладається з китайської, як “сердечно торкнутися”, “замовити для серця”. Качка по-пекінськи – нормально, але нічого особливого.
Якщо купувати китайські продукти, то варто пам’ятати про їх низьку якість. Хочете харчуватися здоровою їжею – потрібно купувати продукти з Австралії, Європи або США, ціни на які в 2-3 рази дорожче, ніж в самих країнах-виробниках.
Читайте також: Як живеться українці в Дубаї: з філології до IT-сфери
Можна поїсти українського борщу в ресторані (є два ресторани української кухні), порція коштує 8 доларів, а вареників – 10 доларів. Обідати в ресторанах вигідно, так як з 12 до 13-ти продають популярні страви за половину ціни, якщо брати комплексний обід. З 19-21-ої години – 50% на спиртні напої. Середній чек на вечерю на двох буде 45 американських доларів. Кава з десертом на одного – 10 доларів.
Резюме. Якщо порівняти Гонконг з Сінгапуром, які обидва є великими фінансовими центрами, то Сінгапур здається ідеальним і штучним. Чогось там мені не вистачає. Гонконг брудніший, хаотичніший, менш культурний, але саме це надає йому колориту і душевності!
Гонконг – не для прихильників помірного способу життя. Але якщо ви не любите сидіти вдома, то це місто для вас! Тут завжди щось відбувається, можна з кимось познайомитися і якщо є мізки, то і заробити грошей. Саме географічне положення дозволяє подорожувати по решті Азії. Цей ритм мене повністю влаштовує і на даний момент нікуди не планую переїжджати. Із різних точок світу завжди тримаю курс на Гонконг!
