З чоловіком на межі розлучення, а я вагітна третім. Мені 30 років і маю двох дітей погодок, молодшому всього 2 роки. Дуже багато разів розмовляла з чоловіком на тему дітей, казала, що не готова поки що на третю, а чоловік каже, що хоче п’ятьох дітей.

З чоловіком на межі розлучення, а я вагітна третім. Мені 30 років і маю двох дітей погодок, молодшому всього 2 роки. Дуже багато разів розмовляла з чоловіком на тему дітей, казала, що не готова поки що на третю, а чоловік каже, що хоче п’ятьох дітей.

Чоловікові довіряла, але як виявилося даремно, бо завагітніла третім. Якщо стисло, то так морально погано мені ще ніколи не було.

Живемо в орендованій квартирі, дохід чоловіка не дуже, реалізуватися через маленьких дітей не можу, плюс новина про нову дитинку. Чоловік ніяк не відреагував.

Вирішила підійти сказати йому, що зазвичай люди чекають хоч якихось слів, вибачень за те, що ти спеціально це зробив або хоча б трохи турботи, простої розмови, на що чоловік сказав, що взагалі він не хоче говорити. І йому теж погано. Але в положенні не він, а я!

А він знову каже, що я не подумала про його почуття.

Взаємини останній рік у нас натягнуті, чоловік зі мною ніколи нікуди не ходить, так щоб удвох погуляти, друзів немає, не кличемо і ні до кого разом не ходимо. Корпоративи, походи з другом — це він сам, а так вважає за краще проводити час разом зі мною та дітьми, без них немає в нього бажання зі мною нікуди виходити.

Загалом відносин нормальних немає, грошей немає, житла немає. Якщо народжувати, то треба розуміти, що до кінця своїх днів буду одна з трьома дітьми, треба ще якось думати про їхнє забезпечення.

Не народжувати, тоді брати на себе провину і залишатися з двома дітьми однієї. Чоловік каже: «твій вибір розлучатись чи ні, я прийму будь-яке рішення, я не хочу розлучення, але вирішувати тобі».