fbpx

Єдине питання, в якому Лариса ніколи не могла зрозуміти свекруху – її ставлення до молодшого сина, брата Ларисиного чоловіка. Тут усі розводили руками і не могли абсолютно нічого вдіяти

Свекруха моєї знайомої, Лариси, пішла у засвіти зовсім недавно і досить несподівано, всі ще не оговталися. Чомусь всім здавалося, що ця мила, добра жінка буде жити вічно.

Свекруха завжди ставилася до Лариси, як до дочки. Після весілля сина розміняла свою квартиру – допомогла молодій сім’ї вирішити житлове питання, сама залишилася з молодшим сином в однокімнатній – правда, великій, з коморою, але все ж. Багато разів виручала Ларису з дітьми – забрати, доглянути, посидіти коли ті занедужали. Онуки обожнювали її, і Лариса теж її щиро любила.

Єдине питання, в якому Лариса ніколи не могла зрозуміти свекруху – її ставлення до молодшого сина. Любов до молодшого сина перейшла всі межі.

Старшого сина, який згодом став чоловіком Лариси, свекруха привела у світ  рано, в студентські роки, і він ріс, як багато дітей того часу, сам по-собі. Втім, він не в претензії – виріс веселим, самостійним, впевненим в собі. Запросто може і суп зварити, і дірку зашити, і пилосос полагодити, і косметичний ремонт в кімнаті зробити.

А потім, вже в досить зрілому віці, свекруха подарувала життя  Славку. Той з’явився на світ не надто вже й здоровим і мати постійно переймалась через нього. Про жодні садки для Славка не було й мови, в школу його до сьомого класу водили за руку. Уроки з ним теж доводилося робити, сидячи поруч – в науках Славко не відзначався. Мама пішла з роботи і стала мити підлогу в найближчому офісній будівлі:

– Зате я о пів на сьому ранку вже вдома! – раділа вона. – Готую сніданок, буджу дитину, веду в школу! І весь день вільний! Він у мене взагалі довго не знав, що я працюю, думав, мама у нього – домогосподарка…

Про те, що йти на роботу доводилося в ночі, свекруха нікому не розповідала Загалом, Славко так і прожив за ручку з мамою. Мама годувала, вранці подавала шкарпетки і сорочки, збирала сумку на завтра, клала в кишеню хустинку. Мама завжди знала розклад занять – спочатку в школі, потім в платному вузі, де Славко навчався. У минулому році Славко з гріхом навпіл скінчив той ВУЗ, отримав диплом і осів удома.

Намагалися, звичайно, з мамою знайти роботу, та якось все не було гідної. Хоча кілька разів, навіть, кудись виходили, але, здається, навіть місяця не протрималися, пішли з якихось надуманих причин. Загалом, так і жили з мамою, тихо і самотньо, на мамину пенсію і заробітки. Мама ніколи про гроші вголос не говорила, а Славко не питав.

Лариса дивилася на все це здивовано, але говорити щось матері не вважала себе вправі. Так напевно і нічого б не змінилося від Ларисин слів. А псувати відносини із золотою свекрухою зовсім не хотілося …

Свекруха зникала, як свічка, за лічені тижні, буквально у Лариси на руках. Останні її слова і занепокоєння були – про Славика. Благала, щоб не кидали, щоб доглянули, не дали хлопчикові залишитись одному на цьому світі. Лариса, ковтаючи сльози, обіцяла «не залишати» – а що ще говорити в таких випадках?.

Після свекрухи залишилась добра пам’ять і зовсім не пристосований до життя син. Дивно, але виявилось він не вміє вмикати газ, аби підігріти чайник. Продукти також купувала мама. Де його шкарпетки “мешкають” теж не в курсі.

Лариса з чоловіком тепер мають ще одне дитя, яке потребує чи не більшої опіки ніж їхні власні.

Що робити ніхто і не знає. Замінити Славку маму ніхто не збирається, а сам він жити не може і не вміє просто. А у його брата з дружиною своє життя і опікати здорового мужика вони не мають ні часу ні змоги.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page