—Мамо, тату, я тільки в Києві вчитися буду! — ощасливила батьків єдина донька після випускного.
Мама лише розвела руками. Як відмовити єдиній дитині? Вони душі в ній не чули. Старалися, щоб вона ні в чому себе не обмежувала.
Тетяна Сергіївна з чоловіком завжди жили стримано. Вона працювала медсестрою в звичайній поліклініці, Анатолій Васильович все життя — на заводі. Щоб забезпечити всі потреби сім’ї, Тетяна підробляла доглядальницею, а Анатолій вдома виготовляв дерев’яні стільці на замовлення. Світлана добре вчилася в школі, іспити склала відмінно. На радісне здивування батьків, донька змогла вступити до одного з університетів столиці на бюджетну форму навчання. Гуртожиток не надавався, але Світлана знайшла вихід: домовилася з майбутньою однокурсницею, вона також не місцева, про спільну оренду житла. Донька поїхала до Києва. Батьки хвилювалися, як вона буде там жити зовсім одна.
Грошей ледве вистачало, щоб звести кінці з кінцями, але освіта Світлани була на першому місці. Витрати Світлани зростали з кожним днем. Вона ніби не розуміла, що витягнула всі сили з матері і батька, вимагала з кожним днем все більше. Їм довелося продати автомобіль, аби забезпечити Світланине проживання в Києві.
— Я більше не хочу знімати квартиру з однокурсницею. Мені потрібно, щоб я жила одна. Подруга з наступного року переїздить, їй батьки іншу квартиру орендують, а вам доведеться сплачувати повну вартість.
Тетяна засмутилася. Вона намагалася поговорити з донькою, переконати, що їм з батьком не по кишені така дорога оренда житла.
—Ви хіба не розумієте, що у мене немає ніякого особистого життя? Київ — це місто надзвичайних можливостей! А я змушена сидіти з Мариною в одній квартирі. Я, навіть, в гості не можу нікого покликати, а мені треба думати про майбутнє, в кінці кінців. До того ж, залишилося два роки. Я що повинна все кинути? Ви ж не хочете, щоб я повернулася в наше, забуте Богом, містечко?! Тетяна і Анатолій вирішили, що продадуть золото, що дісталося їм у спадок від батьків. Цього вистачить ще на кілька років навчання.
Світлана повинна отримати гарну освіту, щоб її життя склалося краще, ніж у батьків. З часом, вона буде їм допомагати. На останньому курсі, коли Світлана сказала, що гроші їй вже не потрібні, батьки зітхнули з полегшенням: донька влаштувалася на хороший підробіток, і тепер сама могла себе забезпечувати. Нарешті, Світланка «пустила коріння» в столиці, стала ближчою до своєї мрії. Батьки зраділи, адже вони так чекали, щоб донька стала самостійною. Зусилля не були марними — тепер у Світлани все буде добре, а там, можливо, і заміж вийде за киянина.
— Світланко, ну хіба так можна? Ти не приїздиш до нас, — журилася Тетяна Сергіївна, коли розмовляла з донькою по телефону.
— Мамо, про що ти говориш? У мене така посада, що мені потрібно працювати і працювати. У мене немає часу на відпочинок. Потім, все потім… Тетяна Сергіївна важко зітхала: єдина донька забула дорогу додому і вже кілька років й носа не показувала. Спілкування з батьками Світлана підтримувала по телефону.
— Мамо, я давно зустрічаюся з одним чоловіком, а тепер ми вирішили жити разом.
— Це що ж, скоро весілля гулятимемо? Яка радість! Батько так зрадіє. Коли ви приїдете, щоб ми познайомилися з майбутнім зятем?, — зраділа Тетяна.
— Ніхто нікуди не збирається приїжджати, мамо, — Світлана різко відповіла матері.
— Що це ти вигадала?! Не треба ніяких знайомств і до речі, ми не збираємося одружуватися. Ми просто будемо жити разом.
— Як не збираєтеся?.. А діти?.. Дітей будете народжувати без шлюбу?.. Ти зовсім сором втратила? Що люди скажуть?
— Мамо, ти живеш в минулому столітті. Я не збираюся зараз думати про дітей. Ми з Артуром просто будемо жити разом, тому що так зручно. І все, не вигадуй всякі байки… Тетяна переказала чоловікові зміст розмови з донькою, той лише почухав потилицю і розгублено сказав дружині:
— Знаєш, Танюшко, ми, напевно, дійсно нічого не тямимо в сучасному житті. Можливо, і правильно робить зараз молодь, що не одружуються одразу, а просто живуть разом. Не хвилюйся, захочуть дітей — одружаться.
Тетяна Сергіївна трохи заспокоїлася, але все ж вирішила зробити доньці сюрприз у вигляді несподіваного візиту.
— Єдина донька, а ми не знаємо її хлопця… Як вона там живе? Самі поглянемо і переконаємося, — вирішила Тетяна. Вони з чоловіком у наступну відпустку просто взяли і поїхали до Києва, без попередження, навіть не знаючи її точної адреси. Тетяна кілька разів набирала номер Світлани, щоб вона зустріла їх на вокзалі Після четвертої спроби, слухавку підняв чоловік.
— Добрий день! Артур, це ви?
— Так.
— Це мама Світлани. Розумієте, ми тут на вокзалі в Києві, хочемо зробити сюрприз, тому приїхали без попередження. Де Світлана?
— Вона поїхала в салон краси, а телефон забула вдома.
Артур з радістю погодився приїхати за Тетяною та Анатолієм. За годину батьки Світлани вже сиділи в крутій іномарці. Вони зніяковіло розглядали Артура. У спілкуванні він був дуже приємний: ввічливо розмовляв і часто посміхався. Коли він привіз батьків Світлани у квартиру, то вони, взагалі нічого не зрозуміли. Навколо було дуже розкішно. Все виблискувало чистотою. Речі були хорошої якості і судячи з усього дуже дорогими. Тетяна Сергіївна побачила велику фотографію на стіні, де Світлана стояла у весільній сукні, в руках у неї був чудовий весільний букет. Їхня донька вийшла заміж, а батьки про це навіть не знали.
— Коли було весілля?, — тихо запитала Тетяна Сергіївна.
— Ви забули, чи що?.. Коли ви нездужали. Рівно 5 місяців тому. Мені шкода, що ви не змогли приїхати на весілля, Світлана була дуже засмучена. Тетяна і Анатолій перезирнулися. Їм стало все зрозуміло: донька соромиться свого минулого і своїх батьків. Вона не захотіла бачити їх на власному весіллі, а батьки пропустили головну подію в житті своєї доньки.
Луснули вхідні двері. Повернулася Світлана. Сюрприз вдався…
— Вибачте мені, будь ласка… Я не знаю, чому так вчинила, мамо… Пробачте, благаю вас, — плакала Світлана.
— Знаєш, Світланко, нам дуже прикро. Але якщо ти усвідомлюєш свою помилку, то ще не все втрачено.
— Давайте, ми вам кімнату покажемо, де ви зможете залишити речі і переодягнутися, і потім поїдемо до ресторану, щоб відзначити ваш приїзд. І ви ближче познайомитеся зі своїм зятем, хоч і трохи запізно через мене, — сказала Світлана, витираючи сльози.
Тетяна і Анатолій не тримали зла на доньку. Вона їхня часточка… Напевно, батьки завжди зможуть пробачити будь-які помилки своїм дітям, на те вони і батьки…
Фото ілюстративне.
