fbpx
Дозвілля
Єдина донька, а ми не знаємо її хлопця… Як вона там живе? Самі поглянемо і переконаємося, — вирішила Тетяна. Вони з чоловіком у наступну відпустку просто взяли і поїхали до Києва, без попередження, навіть не знаючи її точної адреси. Тетяна кілька разів набирала номер Світлани, щоб вона зустріла їх на вокзалі Після четвертої спроби, слухавку підняв чоловік

—Мамо, тату, я тільки в Києві вчитися буду! — ощасливила батьків єдина донька після випускного.

Мама лише розвела руками. Як відмовити єдиній дитині? Вони душі в ній не чули. Старалися, щоб вона ні в чому себе не обмежувала.

Тетяна Сергіївна з чоловіком завжди жили стримано. Вона працювала медсестрою в звичайній поліклініці, Анатолій Васильович все життя — на заводі. Щоб забезпечити всі потреби сім’ї, Тетяна підробляла доглядальницею, а Анатолій вдома виготовляв дерев’яні стільці на замовлення. Світлана добре вчилася в школі, іспити склала відмінно. На радісне здивування батьків, донька змогла вступити до одного з університетів столиці на бюджетну форму навчання. Гуртожиток не надавався, але Світлана знайшла вихід: домовилася з майбутньою однокурсницею, вона також не місцева, про спільну оренду житла. Донька поїхала до Києва. Батьки хвилювалися, як вона буде там жити зовсім одна.

Грошей ледве вистачало, щоб звести кінці з кінцями, але освіта Світлани була на першому місці. Витрати Світлани зростали з кожним днем. Вона ніби не розуміла, що витягнула всі сили з матері і батька, вимагала з кожним днем все більше. Їм довелося продати автомобіль, аби забезпечити Світланине проживання в Києві.

— Я більше не хочу знімати квартиру з однокурсницею. Мені потрібно, щоб я жила одна. Подруга з наступного року переїздить, їй батьки іншу квартиру орендують, а вам доведеться сплачувати повну вартість.

Тетяна засмутилася. Вона намагалася поговорити з донькою, переконати, що їм з батьком не по кишені така дорога оренда житла.

—Ви хіба не розумієте, що у мене немає ніякого особистого життя? Київ — це місто надзвичайних можливостей! А я змушена сидіти з Мариною в одній квартирі. Я, навіть, в гості не можу нікого покликати, а мені треба думати про майбутнє, в кінці кінців. До того ж, залишилося два роки. Я що повинна все кинути? Ви ж не хочете, щоб я повернулася в наше, забуте Богом, містечко?! Тетяна і Анатолій вирішили, що продадуть золото, що дісталося їм у спадок від батьків. Цього вистачить ще на кілька років навчання.

Світлана повинна отримати гарну освіту, щоб її життя склалося краще, ніж у батьків. З часом, вона буде їм допомагати. На останньому курсі, коли Світлана сказала, що гроші їй вже не потрібні, батьки зітхнули з полегшенням: донька влаштувалася на хороший підробіток, і тепер сама могла себе забезпечувати. Нарешті, Світланка «пустила коріння» в столиці, стала ближчою до своєї мрії. Батьки зраділи, адже вони так чекали, щоб донька стала самостійною. Зусилля не були марними — тепер у Світлани все буде добре, а там, можливо, і заміж вийде за киянина.

— Світланко, ну хіба так можна? Ти не приїздиш до нас, — журилася Тетяна Сергіївна, коли розмовляла з донькою по телефону.

— Мамо, про що ти говориш? У мене така посада, що мені потрібно працювати і працювати. У мене немає часу на відпочинок. Потім, все потім… Тетяна Сергіївна важко зітхала: єдина донька забула дорогу додому і вже кілька років й носа не показувала. Спілкування з батьками Світлана підтримувала по телефону.

— Мамо, я давно зустрічаюся з одним чоловіком, а тепер ми вирішили жити разом.

— Це що ж, скоро весілля гулятимемо? Яка радість! Батько так зрадіє. Коли ви приїдете, щоб ми познайомилися з майбутнім зятем?, — зраділа Тетяна.

— Ніхто нікуди не збирається приїжджати, мамо, — Світлана різко відповіла матері.

— Що це ти вигадала?! Не треба ніяких знайомств і до речі, ми не збираємося одружуватися. Ми просто будемо жити разом.

— Як не збираєтеся?.. А діти?.. Дітей будете народжувати без шлюбу?.. Ти зовсім сором втратила? Що люди скажуть?

— Мамо, ти живеш в минулому столітті. Я не збираюся зараз думати про дітей. Ми з Артуром просто будемо жити разом, тому що так зручно. І все, не вигадуй всякі байки… Тетяна переказала чоловікові зміст розмови з донькою, той лише почухав потилицю і розгублено сказав дружині:

— Знаєш, Танюшко, ми, напевно, дійсно нічого не тямимо в сучасному житті. Можливо, і правильно робить зараз молодь, що не одружуються одразу, а просто живуть разом. Не хвилюйся, захочуть дітей — одружаться.

Тетяна Сергіївна трохи заспокоїлася, але все ж вирішила зробити доньці сюрприз у вигляді несподіваного візиту.

— Єдина донька, а ми не знаємо її хлопця… Як вона там живе? Самі поглянемо і переконаємося, — вирішила Тетяна. Вони з чоловіком у наступну відпустку просто взяли і поїхали до Києва, без попередження, навіть не знаючи її точної адреси. Тетяна кілька разів набирала номер Світлани, щоб вона зустріла їх на вокзалі Після четвертої спроби, слухавку підняв чоловік.

— Добрий день! Артур, це ви?

— Так.

— Це мама Світлани. Розумієте, ми тут на вокзалі в Києві, хочемо зробити сюрприз, тому приїхали без попередження. Де Світлана?

— Вона поїхала в салон краси, а телефон забула вдома.

Артур з радістю погодився приїхати за Тетяною та Анатолієм. За годину батьки Світлани вже сиділи в крутій іномарці. Вони зніяковіло розглядали Артура. У спілкуванні він був дуже приємний: ввічливо розмовляв і часто посміхався. Коли він привіз батьків Світлани у квартиру, то вони, взагалі нічого не зрозуміли. Навколо було дуже розкішно. Все виблискувало чистотою. Речі були хорошої якості і судячи з усього дуже дорогими. Тетяна Сергіївна побачила велику фотографію на стіні, де Світлана стояла у весільній сукні, в руках у неї був чудовий весільний букет. Їхня донька вийшла заміж, а батьки про це навіть не знали.

— Коли було весілля?, — тихо запитала Тетяна Сергіївна.

— Ви забули, чи що?.. Коли ви нездужали. Рівно 5 місяців тому. Мені шкода, що ви не змогли приїхати на весілля, Світлана була дуже засмучена. Тетяна і Анатолій перезирнулися. Їм стало все зрозуміло: донька соромиться свого минулого і своїх батьків. Вона не захотіла бачити їх на власному весіллі, а батьки пропустили головну подію в житті своєї доньки.

Луснули вхідні двері. Повернулася Світлана. Сюрприз вдався…

— Вибачте мені, будь ласка… Я не знаю, чому так вчинила, мамо… Пробачте, благаю вас, — плакала Світлана.

— Знаєш, Світланко, нам дуже прикро. Але якщо ти усвідомлюєш свою помилку, то ще не все втрачено.

— Давайте, ми вам кімнату покажемо, де ви зможете залишити речі і переодягнутися, і потім поїдемо до ресторану, щоб відзначити ваш приїзд. І ви ближче познайомитеся зі своїм зятем, хоч і трохи запізно через мене, — сказала Світлана, витираючи сльози.

Тетяна і Анатолій не тримали зла на доньку. Вона їхня часточка… Напевно, батьки завжди зможуть пробачити будь-які помилки своїм дітям, на те вони і батьки…

Фото ілюстративне.