fbpx
Саморозвиток
Є граблі, на які можна наступати практично щодня. Що таке “Парадокс Абіліна”?

Є граблі, на які можна наступати практично щодня. У психологічній літературі ці граблі отримали назву «Парадокс Абіліна».

Абілін – це місто в штаті Техас. Він фігурує в назві завдяки реальній історії, яка трапилася з психологом Джеррі Харві. У спекотний літній вечір він і його сім’я нудьгували на ганку. І тут тесть запропонував:

– А чи не з’їздити нам в Абілін?

Абілін далеко, але кожен з присутніх погодився. Вони довго їхали в спеку до Абіліна, потім назад. Машина була без кондиціонера, тому вони перенесли чотири години суцільних мук.

Після поїздки хтось сказав:

– Даремно ми туди поїхали!

І тут же всі заявили, що вони були проти цієї поїздки, але погодилися тільки тому, що думали, ніби інші її хочуть.

Харві писав: “Ми, чотири досить розумних людини, з доброї волі тільки що проїхали 170 кілометрів по сумній пустелі з температурою, як у печі, і в густій ​​хмарі пилу, щоб поїсти несмачної їжі в Абілінській забігайлівці, хоча насправді ніхто не хотів їхати”.

Тобто люди добровільно погодилися на те, щоб зробити собі гірше, думаючи при цьому, що комусь від цього буде краще. Ви думаєте, це випадковість?

Абілінські граблі: “У резюме ви вказали, що часто брешете, це правда? – Ні.”

Статистика показує, що на абілінські граблі люди наступають постійно. Здавалося б, в бізнесі всі люди серйозні і повинні відстоювати свою позицію.

Професор Джеймс Вестфаль провів цікаве дослідження. Він провів опитування, в якому брали участь директори акціонерних компаній. З’ясувалося, що більшість опитаних не висловлюються проти політики компанії, бо вважають, що інші цю політику підтримують!

Тобто всі проти, але голосують «за». В результаті група розумних людей дружно приймає безглузді рішення.

Одним з наслідків парадоксу Абіліна вважається фіаско американського шатла “Челенджер” в 1986 році. При розслідуванні з’ясувалося, що керівники НАСА ухвалили дуже дивне рішення. Безпосередньо перед стартом шатла різко знизилася температура. Компанія «Мортон Тіокол», що займалася розробкою прискорювачів для шатлів, попередила керівництво НАСА, що при низьких температурах ущільнювачі відмовлять і можлива неприпустима ситуація.

Якби рішення приймав один чоловік, то, можливо, він міркував би так: «Навіщо запускати “Челенджер” при мінусовій температурі, якщо можлива незворотня ситуація, яка призведе до провалу та втрати семи членів екіпажу? Старт варто відкласти».

Але комісія міркувала зовсім по-іншому. Один з учасників наради обурено заявив:

– Що ж нам – чекати, поки температура підніметься до одинадцяти градусів? А якщо це відбудеться не раніше за квітень ?!

І всі дружно підтримали цей виступ.

Вдумайтеся: конструктори системи проти запуску, тому що можлива ситуація, що призведе до провалу проекту і позбавить життя учасників польоту. Керівники польотів за запуск, тому що інакше … зірветься план запусків. Але ж якщо станеться поломка вже у повітрі, то план запусків теж зірветься.

Але коли група людей вже потрапила в психологічну пастку, то логіка перестає працювати. Був відданий наказ на запуск. І 28 січня 1986 року на 74-й секунді після старту космічний корабель «Челенджер» вибухнув через відмову ущільнювачів. Не вижив ніхто. Тут треба зауважити, що після цієї події вся космічна програма США була зупинена на два з половиною роки. Це ціна, заплачена за потрапляння в парадокс Абіліна.

Якщо навіть під час обговорення таких відповідальних проектів люди потрапляють в абілінську пастку, то в повсякденному житті ця пастка підстерігає на кожному кроці.

У чому ж причина?

Як це не дивно, але потрапляння людей в цю пастку пояснюється глибокою психологічною проблемою. Ви наступаєте на абілінські граблі в той момент, коли думка інших про вас стає важливішою, ніж ваше життя. Замість досягнення своїх цілей ви починаєте думати про те, як будете виглядати в очах оточуючих. Якщо взяти керівників НАСА, то вони думали, як вони будуть виглядати, якщо зірвуть план запусків. Це переважило міркування про безпеку астронавтів.

Парадокс Абіліна багаторазово підтверджувався психологами в найрізноманітніших соціальних групах. Всі наполегливо діють собі на шкоду, діючи нібито в інтересах інших. Такий прикольний спосіб дружно зіпсувати собі життя.

Абілінські граблі починаються з думок:

Що про мене подумають?

Що люди скажуть?

Я як всі.

Як тільки думка людей про вас стає важливішою за ваші інтереси, то не дивно, що ви приречені смажитися на сонці і ковтати пил по дорозі до Абіліна. Єдина втіха, що ви туди поїдете не один, а в компанії таких же стурбованих. Стурбованих чужою думкою.

Кожен раз, коли ви чуєте фрази:

Я для нього пожертвувала всім

Я все роблю заради компанії

Я живу заради сім’ї

знайте, що насправді ці люди живуть заради чужої думки про себе. Псуючи заради цього життя собі і оточуючим.

Щоб уникнути цієї пастки, потрібно зрозуміти наступне: ви можете знати тільки свої думки. Про думки інших ви можете лише здогадуватися. Навіть коли вони щось говорять, то не факт, що вони так реально думають.

Тому, набагато краще опиратися не на домисли про те, що хтось щось скаже, а діяти, виходячи зі своїх бажань.

Тому краще всього говорити те, що ви хочете і спостерігати за реакцією на це. Уявімо на секунду, що в цій компанії на ганку кожен чесно сказав, чого він хоче. Можливо, бажання би збіглися, а можливо і ні. Але в кожному разі, ніхто б не став псувати собі життя.

Хтось пішов би за холодним лимонадом, хтось вирушив би купатися, а хтось приніс би вентилятор. Розумні люди завжди можуть зробити життя кращим.

Так що коли ви прямо і чесно говорите про те, чого ви хочете, то ви, як це не дивно звучить, допомагаєте іншим втілювати їхні бажання. Виконуйте свої бажання і чесно говоріть про це. Цим ви зробите життя кращим собі та іншим.

Vsevolod Sadovyj