Тепер він дорослий і заявляє, що може самостійно приймати життєво важливі рішення!
– Та що ти можеш сам? Ти ще й гривні не заробив, копійки в дім не приніс! Я буду тягнути твою цю та її дитину? «Стоп, Ірино! Заспокойся! Жінок у нього, може, ще буде багато, а син у тебе один!» – подумки заспокоюю я себе.
– А ось і можу! І не збираюся я у тебе гроші брати на свою сім’ю! Я вже влаштувався на роботу. Робота віддалена, навчанню не завадить, до того ж вчитися залишилося всього кілька місяців.
«Господи, я йому не дуже то й потрібна… Він розумний хлопчик: в комп’ютерах розбирається, знає дві іноземні мови, завжди заробить на шматок хліба з маслом», – сльози самі собою потекли по моїх щоках, змішуючись з тушшю і залишаючи темні доріжки …
– Мам, ну що ти, справді! – син обійняв мене за плечі. – Катька хороша. Вона розумна, красива, господиня чудова. Вона обов’язково тобі сподобається, ось побачиш! А Ігорко – чудовий малюк, неймовірно тямущий. Ну, не пощастило Каті з першим чоловіком. А я зроблю її щасливою.
– А матір – нещасною!
– Знову ти за своє… – Кирило відсторонився і пішов до своєї кімнати.
– Синку, а може, поживіть для початку не розписуючись? Навіщо поспішати? Зараз багато так живуть, а потім вирішили б, що робити.
– Якби у тебе була донька, ти їй дала б таку пораду? Знаєш, мам, в цивільному шлюбі живуть чоловіки, які не хочуть брати на себе відповідальність. А що, зручно: не сподобалося – зібрав свої шкарпетки, штани і пішов. А так – розлучення, тяганина, поділ майна… Не думав я, що ти до всього так поставишся… Адже ми з тобою завжди були друзями. І чи не ти казала мені, що чоловік повинен відповідати не тільки за себе, але і за свою жінку? Книжки правильні підсовувала. Батько ось аліментами обмежився і походами в парк раз на півроку. Я дивився, як ти на двох роботах працювала, розриваючись між ними і моїми гуртками, секціями, уроками. А я мріяв… Знаєш, про що я мріяв? Що тобі зустрінеться прекрасний принц і вирішить всі твої проблеми. Або хоча б розділить їх з тобою, поки я дитина. Ти ж у мене красуня, кому, як не тобі бути з принцом, а не вічно працювати за трьох… Але принц не трапився. У школі я точно знав, що буду вчитися краще за всіх, щоб не засмучувати тебе і, щоб потім заробити багато грошей. Я хотів, щоб ти звільнилася з усіх своїх робіт і більше проводила часу зі мною. Не врахував тільки, що сам до цього часу стану дорослим, – видав син, стоячи в дверному отворі.
– Ага, і підеш від мами до якоїсь сторонньої жінки… – все ж уїдливо говорила я.
– А ти хотіла б, щоб я завжди був з тобою? – Син стрімко пройшов до вхідних дверей. – Мені пора, бувай!
І що мені з усім цим було робити? Порадилася з подругами, їх думки з цього приводу розійшлися. Людка співчувала і пропонувала поговорити з цією Катериною як жінка з жінкою. Нарікала, що Кирило ще зовсім молодий для створення сім’ї.
З Олесею все було складно: вона сама зустрічалася з чоловіком років на п’ять молодшим за неї.
– Дівчата, я пас! Від участі в цій дискусії утримаюся, – посміхнулася подруга.
– Ой, Лесю, твій вже дорослий дядько, сам за себе вирішує, – спробувала я згладити ситуацію. – Його мама так не вважає, – з сумом парирувала Олеся.
Так нічого не придумавши, я вирішила послухати пораду Людмили і сходити «в гості». А як йти? З чим? Може, торт купити? Ні, не варіант… Раптом дитині не можна солодке? Ну звичайно, іграшки! З чим грався Кирило в 4-5 років? О, це я добре пам’ятаю. У цьому віці всім іграшкам він віддавав перевагу машинки. Сідав на коліна біля дивана з маленьким автомобільчиком і катав його, намагаючись розглянути, як крутяться коліщатка. А ввечері засинав з новою іграшкою в руках. Я готова була купити йому всі машинки на світі!
У магазині вибрала кілька моделей і відправилася «на оглядини».
– Доброго дня, Катю! Я мама Кирила.
– Доброго дня, я зрозуміла. Проходьте.
У передпокій вибіг хлопчик. Світле волосся і карі очі з пустотливими іскорками, відкрита щира посмішка… Як же він схожий на Кирила в дитинстві!
– Вітаню! Як тебе звати?
– Вітаю! Я Ігор. Мама називає мене «Ігорко» або «Ігорко-торохтійко», тому що я рано почав говорити і говорю краще за всіх в групі. Вам як більше подобається? – базікав малюк, з цікавістю мене розглядав.
– Напевно, поки я виберу «Ігорко», без «торохтійко». А це тобі, – я простягнула йому машинки. Радість малюка вихлюпнулася через край.
– Я давно про такі мріяв! Як ви вгадали? Ви чарівниця, так? Мама говорила, що вони дорого коштують! Мамо, дивись, у них дверцята відкриваються, і капот, і багажник!
Знаєте, як я провела наступні дві години? Повзаючи разом з Ігорчиком по підлозі і граючи в машинки. А потім ми катали їх по дивані і розглядали, як крутяться коліщатка.
Я закохалась! Остаточно і безповоротно. У великі очі-вишеньки з хитрим і одночасно наївними, в біляве волосся, в рожеві щічки, в цей ні з чим не порівнянний запах – суміш дитячого крему, ванілі і молока. Ігор заволодів моїм серцем назавжди. І я відчувала, що це взаємно. Поруч з Ігорком мені здавалося, що я така ж юна, як його мама Катя. А вона й справді красуня… І дуже мила, і інтелігентна дівчина. Жінкою назвати це тендітне створіння язик не повертається. І чай з мелісою і ромашкою у неї був дуже смачний, і «чарівна» каша з гарбузом – незрівнянна. Мені стало дуже соромно, що я прийшла в цей будинок, до цієї молодої жінки з величезними очима-вишнями з наміром її образити і відняти те, що їй дороге.
– Ну, ось і познайомилися, – сказала я, прощаючись. Всі заздалегідь заготовлені фрази кудись зникли.
– А ви ще до нас прийдете? Приходьте, ви хороша! Я ще не всі свої іграшки вам показав!
– Звичайно, прийду. І ви з мамою приходьте до мене в гості. Обов’язково приходьте!
Скоро у мене з’явиться онучка (принаймні на обстеженні було видно дівчинку). Ігор дуже переживає, що мама і тато Кирило, тепер будуть любити сестричку більше, ніж його.
– А ти, бабусю, будеш любити мене сильно-сильно, я знаю! – заявив днями маленький розбійник.
Від таких слів я тану, як віск. Ні, не віск – як солодка шоколадна цукерка в дитячих долоньках…
Фото ілюстративне.
