Моєму здивуванню не було меж. Подзвонила сусідка і розповіла, що моя старенька мама сама копає картоплю. Це ж, як так? По сусідству сестра з нею живе, а в неї двоє синів 16 і 13 – ти років. Це ж де совість після всього того, що мама для неї зробила навіть не допомогти?
Мама нас виховувала сама. Батько зник одразу після появи молодшої сестри. Наше дитинство припало на бідні 90 – ті. Допомоги мамі чекати не було звідки, тому коли вже й їсти стало нічого мама продала квартиру в місті і купила будинок в селі біля батьків.
Якось так склалось, що я хоч і була старшою від сестри на рік, а все ж була дорослішою і відповідальнішою. Мама сестру завжди жаліла, я ж робила усю нелегку сільську роботу на рівні з матір’ю. Ні я не жаліюсь. Мені це подобалось і той час я згадую з вдячністю. Саме тоді я зрозуміла, що в цьому житті усього можна досягти лишень своєю нелегкою працею.
Ми підросли. Я перша вийшла заміж і поїхала жити з чоловіком у місто. Сестра теж знайшла кавалера, але той дізнавшись, що скоро стане батьком утік. Мама з сестрою з усіх сил намагались ростити її сина в достатку, та й я допомагала по мірі сил, але зовсім скоро вони зрозуміли – далі так не можна, хтось із них мусить їхати на заробітки. Поїхала мама, аби не розлучати сестру з дитиною.
Якось уже так повелось, що все зароблене мама сестрі на життя передавала. Та зробила ремонт одяглась і вийшла заміж. Природно, грошей знадобилось іще більше, бо в молодій родині задумались і про машину і про дитину. Мама навіть не замислюючись задовільняла усі забаганки.
Додому мама повернулась через десять років геть безсилою. Сестра з чоловіком жили в маминій хаті і що вже в них там вийшло, але мама купила сусідський дім і перейшла з речами туди. З собою взяла лиш свою одежу усі інші речі залишила сестрі.
— Ну не буду ж я ліжко з-під дитини забирати, чи ложку з рота виймати у доньки, бо то моє. – казала мама.
Хто оселявся на новому місці без нічого мене зрозуміє. Абсолютно нічого немає. Хоч в футбол у хаті грай. Сестра якраз привела у світ донечку, допомоги від неї ніхто й не чекав. Самі якось з мамою усе стягнули. Дякувати Богу і добрим людям.
Я чим можу мамі допомагаю – приїжджаємо з чоловіком на вихідні, віддаю частину зарплатні, адже хата в мами стара і потребує ремонту. Коли я прошу допомоги у сестри чи зятя, у відповідь купа виправдань. І троє дітей і багато роботи і життя складне. Ну гаразд, ви не можете, а діти. Хлопці, як дубки. Ваша бабуся для того, аби ви в достатку росли на чужого пана спину гнула. Невже так важко просто прийти і запитати чи потрібна допомога?
Невже це в усіх так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
