fbpx

Яка ж вона була щаслива, коли нарешті побачила коханого. Ледь підвилась і попрямувала до нього зі щирою посмішкою, але Рома зробив вигляд, що не впізнає. Більше того, з машини вийшла дівчина з дитям на руках. З нею Ромка і зайшов у будинок

Надя стомлено сіла на сходинки в під’їзді. Двері ніхто не відчиняв… Вона ще раз перевірила адресу, все вірно: вулиця Драгоманова будинок 7 квартира 66… Надія заплакала, йти їй було нікуди…

– Дівчино, щось трапилося? – почула вона голос. А потім побачила власне того, кому він належав. Це був високий чоловік років тридцяти.

– Вам потрібна допомога?

Надія закивала, але сказати так нічого і змогла, заголосила, і закрила обличчя руками…

Через кілька хвилин чоловік привів її до себе в квартиру, посадив на диван, поставив чайник.

– Як вас звати? Ви до Іванових приїхали?

– Я – Надя, приїхала попросити притулок у Валентини Михайлівни, думала поговорити з нею, я стану мамою малюка. Її син – татко.

– Місяць тому її не стало… Квартира весь цей час пустує. Знаєте що, залишайтеся в мене, місця всім вистачить, а завтра вирішимо, що нам з вами робити далі.

– Ви мене вибачте заради Бога, я зараз поїду назад.

– На ніч я вас точно нікуди не пущу. Залишайтеся у мене – він посміхнувся – мене до речі звуть Олег, приємно познайомитися…

Надя залишилася у Олега. Їй було дуже незручно, але дівчина ж бачила, як щиро хотів він допомогти.

Чому її Роман не був таким? Як тільки Надя повідомила своєму коханому що при надії, все пішло не так, хоча перші дзвіночки були набагато раніше. На той момент вона вчилася в інституті, він вже закінчив навчання і працював в будівельній фірмі. Ромко красиво залицявся, клявся в любові, забрав Надю з гуртожитку і зняв затишну квартирку. Коли дівчина зрозуміла, що стане мамою, вона була щаслива, думала, все як повідомити коханому, він теж повинен був зрадіти, адже якось Рома сказав, що хоче створити велику люблячу сім’ю…

– Нам рано думати про дітей, самі ще на ноги не стали. І взагалі, Надюша, ти мене прости, але я зустрів іншу. Нічого не можу з собою вдіяти, любов вона така.

– А як же ми? – вражено спитала дівчина.

– Прости, але я вже все вирішив.

Надя заплакала. Зібрала речі і пішла до єдиної людини, яка їй могла б допомогти – матері Роми.

«Драгоманова вулиця будинок 7, квартира 66…», повторювала вона як мантру…

Так вона почала жити у Олега, плату за житло він категорично не брав. Надю оточив увагою і теплотою. Дівчина розуміла, що подобається чоловікові, але нічого вдіяти не могла, кожен день вона чекала Рому, почувши клацання дверного замка бігла подивитися чи не він відкриває на майданчику двері, гуляючи у дворі уважно придивлялася до перехожих.

Вона була на восьмому місяці коли він приїхав, але не один…

З машини вийшла дівчина з малюком на руках. Вони попрямували до квартири матері. Надя сиділа на дитячому майданчику, проводжала їх поглядом, а по щоках текли сльози. Так ось чому він залишив її.

Потім кілька разів вона зустрілась Ромою на майданчику, а він зробив вигляд, що не знає дівчину…

Надія повернулась у квартиру Олега геть знесилена, отой погляд байдужий Романа залишив її без надії.

— Я знаю, ти мене не кохаєш. Але моєї любові вистачить на двох. На трьох. – виправився Олег, – Може це сама доля нас поєднала тоді?

Звісно, Надія погодилась вийти за Олега. Навіть, вдячна йому була щиро. Але любові не було, аж поки не з’явилась малесенька Оленочка.

Як же Олег гарно ставився до них обох, як оберігав. Зі сльозами на очах заколисував малу і сам з нею гуляв і сповивав і пелюшки прав. Надія розтанула. Зрозуміла, який у неї прекрасний чоловік. повірила нарешті у своє щастя.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page