Свекруха переїхала до нас, а гроші від оренди збирає на дачу
Вікторія протерла пил з комода, проводячи вологою ганчіркою по гладкій поверхні. Вона вже цілу годину прибирала свою двокімнатну квартиру. Сьогодні в гості мала прийти свекруха, Ірина Петрівна.
— Сергію, як думаєш, коли в нас з’явиться дитина, нам вистачить місця? — Вікторія склала ганчірку і повернулася до чоловіка, який розбирав коробки у кутку.
Сергій підвів голову, почухав потилицю і знизав плечима.
— Місця, наче, достатньо. Поки маленький буде — ліжечко в нашій поставимо. А підросте — зробимо дитячу.
— Але тоді у нас не залишиться місця для гостей, — Вікторія обвела поглядом кімнату. — Може, варто подумати про трикімнатну? Взяти іпотеку, поки ставки ще не дуже високі.
Сергій насупився, прикидаючи в голові витрати.
— Віко, іпотека — це серйозно. Це ж на багато років у боргову яму. Нащо нам таке ярмо?
Дзвінок у двері обірвав їхню розмову. На порозі стояла Ірина Петрівна з великим пакетом домашніх заготовок. Вікторія не очікувала, що свекруха прийде раніше домовленого часу.
— Дівчата на роботі раніше відпустили, от і вирішила до вас навідатися, — пояснила Ірина Петрівна, заходячи в квартиру й оглядаючись. — Ох, яка чистота! Віко, молодець!
Вікторія допомогла свекрусі роздягтися й провела на кухню. Поставивши чайник, вона продовжила розмову з чоловіком.
— Сергію, але ж погодься, якщо ми плануємо дитину, потім буде складніше переїжджати.
— Знову ви за своє? — Ірина Петрівна миттєво підхопила тему. — Про який переїзд мова?
— Ми думаємо про трикімнатну, — обережно мовила Вікторія. — Для майбутньої дитини.
Ірина Петрівна сплеснула руками.
— Господи, навіщо вам та трьошка? У вас гарна двокімнатна квартира на трьох — це ж царські умови!
— Мамо… — Сергій спробував зупинити бурю, що назрівала.
— Та послухай! — Ірина Петрівна випросталася на стільці. — Я в комуналці виросла. Нас троє дітей в одній кімнаті було. І нічого, людьми стали. А ви двокімнатну не можете поділити!
Вікторія стиснула губи. Такі розмови зі свекрухою траплялися часто.
— Ірино Петрівно, зараз інші часи, — спокійно заперечила вона. — Ми хочемо, щоб у дитини був свій простір.
— Інші часи, інші часи… — передражнила свекруха. — А гроші ви де на цю іпотеку візьмете? Сергій і так у дві зміни працює!
— Мамо, — твердо сказав Сергій. — Це буде наше рішення.
— Знаю я ваші рішення, — обурилася Ірина Петрівна. — Три роки вже як одружені, а онука мені не даруєте. То квартира не та, то зарплати малі…
— Ми не вигадуємо відмовок, — Вікторія почервоніла від обурення. — Ми плануємо своє життя.
— Планувальники! — буркнула Ірина Петрівна, витираючи невидимий пил зі столу. — У наш час планували тільки п’ятирічки, а дітей просто приводили у світ!
Суперечка тривала ще хвилин двадцять. Кожен залишився при своїй думці. Ірина Петрівна вважала ідею з трикімнатною примхою, Вікторія наполягала на необхідності більшого простору, а Сергій намагався примирити обох жінок. День тільки почався, а він уже почувався вичавленим, як лимон.
Минуло кілька місяців після тієї розмови. У стосунках з Іриною Петрівною з’явилася неприємна напруга. При кожній нагоді свекруха нагадувала про свою мрію — власну дачу.
— Вам-то добре живеться! — казала Ірина Петрівна, розглядаючи нову кавомашину в квартирі молодих. — Двокімнатна квартира, дорога техніка…
Вікторія зазвичай мовчала, зціпивши зуби. Вона знала, до чого хилить свекруха.
— І зарплати у вас чималі. Мені б так, — продовжувала Ірина Петрівна. — Може, допоможете матері з дачною ділянкою? Усе про дитину балакаєте, а дитині свіже повітря треба буде!
Сергій розводив руками:
— Мамо, ми самі ще на ноги стаємо. Яка дача?
— А я бачу, як ви “на ноги стаєте” — нові меблі купили! — дорікнула Ірина Петрівна, показуючи на шафу в передпокої. — На дачу грошей нема, а на цяцьки знаходяться!
Ці розмови повторювались із завидною регулярністю. Іноді Вікторія не витримувала.
— Ірино Петрівно, ми заробляємо — ми й вирішуємо, на що витрачати! — якось сказала вона.
Свекруха образилася й тиждень не телефонувала. Але потім усе почалося знову. Вікторія почала помічати, що Сергій усе частіше затримується на роботі, уникаючи чергових словесних сутичок.
Настав вихідний. Вікторія раділа тиші й спокою. Сергій поїхав у справах. Вона ввімкнула улюблену музику й заходилася прибирати. Дзвінок у двері пролунав несподівано. Вікторія відчинила — і застигла. На порозі стояла Ірина Петрівна з двома величезними валізами.
— Привіт, Вікусю! — бадьоро промовила свекруха й ступила у квартиру. — Посунься, люба, в мене ще сумки в коридорі!
Вікторія в подиві спостерігала, як Ірина Петрівна заносить речі, скидає пальто й по-господарськи вішає його на гачок.
— Що відбувається? — спитала вона, коли перші враження минули.
— А ти хіба не бачиш? — хмикнула свекруха. — Я свою квартиру здала гарним людям. Гроші на дачу потрібні! А жити буду тут.
У Вікторії запаморочилася голова.
— Тут? У нас? Але ж ми це не обговорювали…
— І не сперечайся! — перебила Ірина Петрівна, знімаючи пальто. — Сергій уже погодився!
Вікторія не встигла нічого відповісти, як знову грюкнули вхідні двері. Сергій буквально влетів до передпокою, на ходу стягуючи куртку. Його очі металися від дружини до матері й назад.
— Віко, я хотів тобі сказати… — винувато усміхнувся Сергій. — Мамі треба десь пожити, поки не назбирає на дачу.
Вікторія запитально подивилася на чоловіка.
— Ти погодився, не спитавши мене? — вона схрестила руки на поясі, стримуючи хвилю роздратування.
— Люба, це ж не назавжди, — Сергій узяв її за плечі. — Мама допомагатиме з хатніми справами. Тобі буде легше.
— Звісно, допомагатиму! — підхопила Ірина Петрівна. — Готуватиму, прибиратиму… Ви й не помітите, що я тут живу!
Сергій благально дивився на дружину. Вікторія здалася. Вона не могла вигнати свекруху, яка стояла з валізами на порозі.
— Гаразд, — видихнула Вікторія. — Але лише на кілька місяців.
Минув тиждень. Ірина Петрівна повністю захопила кухню. Щоранку Вікторію будив запах смаженого.
— Сніданок готовий! — вигукувала свекруха. — Млинці зі сметаною!
— Я на дієті, — нагадувала Вікторія.
— Яка ще дієта? — відмахувалась Ірина Петрівна. — Молода дівка, а їси, як пташка! З такою їжею і дітей не буде.
Вікторія почала снідати в кафе по дорозі на роботу. Їсти вдома стало неможливо. Свекруха окупувала кухню.
Одного разу, повернувшись додому, Вікторія побачила, що її речі розвішані по всій квартирі.
— Я попрала твої сукні, — гордо повідомила свекруха.
Вікторія підійшла до улюбленої синьої сукні. Вона зменшилася вдвічі й тепер хіба що ляльці годилася.
— Це кашемір! Його не можна прати у гарячій воді! — вигукнула вона.
— Все життя речі прала — і нічого з ними не було, — фиркнула Ірина Петрівна й зникла на кухні.
Через два тижні Вікторія знайшла свого робота-пилососа у смітнику.
— Що сталося з технікою? — спитала вона Ірину Петрівну.
— Уявлення не маю! — свекруха знизала плечима. — Напевно, зламався. Я його навіть не чіпала.
Увечері Сергій, оглянувши робота, визнав:
— Тут явно на нього наступили. Не кожен витримає таку вагу.
— Твоя мама важить під дев’яносто кілограмів! — не витримала Вікторія. — Це вона розчавила його!
— Віко, ти зараз у чому звинувачуєш мою маму? — насупився Сергій. — Може, це ти сама ненароком наступила?
Вікторія мовчки вийшла з кімнати.
У п’ятницю ввечері Ірина Петрівна сиділа у вітальні перед телевізором. Потім взяла пульт від кондиціонера і почала тиснути на кнопки.
— Ваш телевізор не працює! — поскаржилася вона.
— Це пульт від кондиціонера, — пояснила Вікторія.
— Ні, це від телевізора, — вперто заперечила свекруха, продовжуючи натискати кнопки.
Кондиціонер загудів, почав змінювати режими: тепло, холод, обдув, знову тепло.
— Припиніть! — не витримала Вікторія. — Ви зламаєте техніку!
— Не вказуй мені! — обурилася Ірина Петрівна. — Я старша, я краще знаю!
У цей момент Вікторія згадала все: зіпсовані сукні, зламаний робот, зірвана дієта, нескінченні зауваження.
— Досить! — крикнула вона так гучно, що в серванті задрижали шибки.
У кімнаті запала тиша. Навіть кондиціонер, здавалося, замовк. Ірина Петрівна повільно обернулася до невістки. Перед нею стояла не звична спокійна Віка, а розлючена жінка з палаючими очима.
— Як ти смієш підвищувати на мене голос?! — Ірина Петрівна схопилася з дивана. — На матір свого чоловіка! Совість геть втратила?
— Совість втратили ви! — голос Вікторії тремтів. — Ви вдерлися в моє життя, у мій дім і перетворили його на пекло!
На галас із ванної вибіг Сергій із рушником на плечах.
— Що відбувається? Чому крики?
— Твоя дружина зовсім з глузду з’їхала! — Ірина Петрівна театрально приклала руку до серця. — Кричить на літню жінку!
Вікторія розсміялася, але в цьому сміхові не було радості.
— Два місяці! Два місяці я терпіла! — вона схопилася за голову. — Мої сукні зіпсовані. Мій робот-пилосос зламаний. Я змушена харчуватися поза домом! Щодня я чую, яка я погана дружина й господиня!
— Віко, давай спокійно… — спробував втрутитися Сергій.
— Ні, ти послухай! — Вікторія обернулася до чоловіка. — Твоя мама забрала мій особистий простір! Вона перекладає мої речі. Викинула мою улюблену чашку, бо та, бачте, “незручна”! Вона не просто тут живе — вона намагається стерти будь-які сліди мого існування!
Ірина Петрівна вже набрала повітря для контратаки, але Вікторія випередила її.
— А ти, Сергію? Ти не вважаєш за потрібне хоч щось зробити? Захистити свою дружину?
Сергій насупився, стиснув губи й тяжко зітхнув.
— Віко, ти поводишся негідно. Влаштовувати таку сварку перед літньою людиною… Це не гарно. Я від тебе такого не очікував.
Вікторія дивилася на чоловіка й не вірила своїм вухам. Вона зрозуміла: її ніхто не чує, не розуміє і навіть не намагається зрозуміти.
— Я зрозуміла, — тихо промовила Вікторія. — Ви обоє вважаєте, що це нормально.
Вона глибоко вдихнула. Доводити до такого не хотілося. Але вибору не лишилося.
— Я єдина власниця цієї квартири. І я хочу, щоб ви обоє зібрали речі й пішли.
— Що?! — Ірина Петрівна схопилася за серце. — Ти нас виганяєш?
— Куди ж ми підемо? — розгубився Сергій. — Мама здала свою квартиру. Нам нікуди!
— Це не мої проблеми, — голос Вікторії був крижаний. — Я дала вам шанс. Я терпіла, йшла на компроміси. Але ви обидва вирішили, що я — порожнє місце.
— Ти не можеш так вчинити! — Ірина Петрівна перейшла на крик. — Сергію, скажи їй щось!
— Віко, давай обговоримо це зранку, — Сергій спробував обійняти дружину, але вона відсторонилася. — Ти просто втомилася.
— Обговорювати нічого, — Вікторія відійшла до вікна. — У вас є година, щоб зібрати речі.
Наступну годину все було, як у тумані. Крики, образи, спроби вмовити. Але Вікторія була непохитна. Близько опівночі Сергій та Ірина Петрівна залишили квартиру.
Вранці Вікторія подала заяву на розлучення. Наступні тижні були наповнені дзвінками, повідомленнями, візитами. Сергій благав повернутися. Ірина Петрівна погрожувала «покарати». Але Вікторія знала — цей шлюб треба було розірвати давно.
Сім’ю варто створювати з тими, хто любить і поважає тебе. А якщо чоловік ставить інтереси матері вище за дружину — добра з того не буде. Вікторія переконалася в цьому на власному досвіді.
