Як представити собі небо, щоб можна було його так по-людськи не те що уявити, а просто повірити, що воно існує і є прекрасним? Адже уявити собі небо як вічну процесію з пальмою перемоги за Агнцем Божим може бути надзвичайно важко, навіть нестерпно! Буквальне споглядання чогось подібного може збентежити. Коли ми думаємо про небо, то маємо увійти в невідоме і не трактувати ті речі на власний розсуд, тобто по-людськи. Бо інакше це нагадуватиме розмову малих пуголовків про те, що означає стати дорослою жабою. Або питання зеленої волохатої гусениці, яка крім великого листка капусти нічого більше не бачить, що означає стати метеликом і полетіти в небеса, радіючи ранковими сонячними променями.
Незважаючи на ці труднощі, Бог не закрив небо завісою таємниці мовчанки. Він опустився до нас і показав, що воно існує. Він відслонив нашою звичайною людською мовою частину таємниці Свого світу, світу досконалих духів і спасенних. Утім, ми так часто цікавимося пеклом! Описи нечистих сил, світу темряви з давніх-давен цікавили людей більше, ніж небо.
Як і все, що існує, небо створив Бог. Церква вчить, що небо чи небеса можуть означати небесне склепіння, але і місцеперебування Бога, а отже, місце остаточної слави, а також створінь із душею, які служать Богові. Еге ж, якби ми тільки могли це собі уявити або кількома зрозумілими словами сказати: це те і те! небо є тут або там. Проте нам доводиться вдаватися тут до метафоричної мови. Ми не вміємо інакше, бо небо є небом, а не світом чи космосом. Ця мова спонукає нас замислитися і бути відважнішим, адже в душі й у думці ми повинні осягати те, що неможливо уявити.
Небо слід осягати вірою, бо уяві не до снаги впоратися з цим завданням.
Бог створив небо для духовних істот, а отже, і для людини. Тому Бог заохочує, аби ми, живучи на землі, не втратили надії на небо. Хоч його неможливо порівняти із землею, однак Святе Письмо різними способами показує нам, що воно існує, і для кожної Божої дитини там є місце.
Тимчасом питання про те, де є небо (тобто, де живе Бог, де живуть ангели й святі), є серйозним питанням, яке вимагає зрілої відповіді. По-перше, небо – це не світ, воно не зводиться до космосу, ані до життя на планеті, де винайдено ліки від будь-якої недуги і де виконуються будь-які забаганки людини. небо не належить до цього світу і цим відрізняється від атмосферного неба, яке ми бачимо над собою. Тому небо – це радше стан душі, ніж місце, в яке можна податися.
Якби небо було місцем, його жителі були б схожими на предмети. Їх можна було б пересувати з одного місця на інше, поміщати разом, щоб гарніше виглядали, або закрити в коробці (дехто думає, що таким чином можна заволодіти чужою душею). Якби небо було місцем, можна було б подумати, що різниця між небожителями і мешканцями землі полягає тільки в тому, що тих перших не видно, тому вони скидаються на вітер. Мабуть, з цієї причини чимало людей стверджують, що душі й духи складаються з матерії, яку іноді називають ектоплазмою. Та все ж це не істоти, які є продовженням нашої тілесности, бо небо – це не ідеальна земля. Тому Церква, говорячи про небо, каже про «місце» завжди в лапках.
Тож чим є небо? Церква навчає, що це не місце, а спосіб існування, тому воно не десь інде, а понад нами. Так само й Бог є не деінде, а все охоплює. Тому Він як понад світом, так і в серцях віруючих. Якщо так, то небо не тільки деінде, тобто понад світом, але й у нас. Небо виходить поза рамки наших визначень і не схоже на будь-що, що ми можемо спостерегти нашими людськими чуттями.
Небо – це не місце, а стан. Небо є там, де є Бог.
