– Вона мені не чужа, я синові так і сказала. – мнучи в руках носову хустинку, тихим голосом розповідала Агата Андріївна. – Вважай, сім років під одним дахом прожили. Завжди до мене з повагою, слова проти не сказала, варто було чхнути – Валя вже мене до спеціалістів везти готова була. Ніхто ніколи так про мене не дбав. Валюшка – сирота, я їй за маму стала, і не шкодую ні краплі. Добре жили, ладно. Тільки діток не було. Ох, як Валюшка переживала, скільки сліз пролила. А Вадик взяв і іншу знайшов. Проміняв дружину на чужу жінку.
Ми з Валею і квартиру разом шукали, і речі разом перевозили. Як я тоді вибачалася – моя вина, не змогла синові вірність прищепити. А вона мене ще й втішала. Свята жінка.
З’їхала Валюшка. Вадик дівчину свою до нас привів. Я не зраділа, але не гнати ж свою дитину. Тим більше, Рита при надії була. І коли тільки встигли?
Весь будинок на мені став. Ні чаю не запропонує, ні в ванну не пропустить. Відразу ділити все почала на моє-твоє. І син не мій виявився, і квартира не моя, раз вона там жити стала. Гаразд, думаю, Вадимові це справи.
З Валюшкою ми так і продовжили спілкуватися. Вона роботу змінила, вчитися пішла – кваліфікацію підвищувати. Потім дивлюся – посміхатися почала, оченята заблищали. Невже закохалася? Не помилилася. З Петром мене познайомила, так і представила – моя мама. Думала, сльозами сусідів затоплю.
Тим часом, Рита дівчинку нам подарувала. Не надто здорова дитинка. Вадька з Ритою відколи дитина з’явилась ніяк спільної мови не знайдуть. Волають одне на одного, а дитя бе нагляду пхинькає.
І чим старше, тим не простіше було. Я раз дитинку до себе забрала, щоб не бачила їхні сцени, другий. Дивлюся – вже зі мною живе. Рити вдома цілодобово не було, Вадька з роботи постійно затримувався. Я і в садок, і з садка. Іноді з Валюшкою разом в садок ходили. Ритка як дізналася, аж підскочила. Згадала, що вона – мати і їй вирішувати, кому не можна її дитя бачити.
Валюшка моя заміж зібралася, мене запросила. Я вдома всіх попередила, що не буде мене. В день весілля я прокинулася, в ванну пішла – вдома невістка ще моя була, вийшла – немає її, і записка «справи, буду завтра».
«Мама, що ти як маленька? Посидиш, нічого страшного. » – Вадька теж додому не поспішав, як і завжди. Я Валюшці подзвонила, вибачитись, що мене не буде, а вона мені: «Мама, у нас буде дитячий стіл, з собою онуку бери!» Я і взяла, раз батькам все одно.
Увечері додому повернулися. Син не розмовляє. А невістка в суботу ввечері тільки прийшла. Як дізналася, що її дитина на весіллі у Валі була, сцену влаштувала. Вадька підключився – каже, я не мала права. Рита заявила, що якщо я продовжу з Валею спілкуватися, то вона збереться і піде, з дитиною разом. Мовляв, у них з Вадимом через мене і не ладиться, бо я Валю більше шаную.
От я і розгубилась. Валюшка мені, як рідна а тут розмовляти і спілкуватись з нею не можна. Вона ж мені по суті єдина близька людина. І що? Забути так просто? Як же вчинити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
