Я живу в шикарному будинку, який куплений і оздоблений повністю за кошт дружини. Вона в мене крута бізнес леді. Наталя часто їздить по відрядженнях і в один такий час я і познайомився з Галиною. – Як ти заробив на ці хороми?, – повторювала вона, коли я привів її до себе додому. – Я думала, в Україні так заробити не можливо. – Поруч з Галиною я почувався героєм, бо з Наталею домінувала вона. Мені подобалося це подвійне життя, поки одного дня Галина не призналася, що чекає дитину.
– Ти жартуєш, Ігорю? Це твій дім, твоя машина, твоє життя?
Галина підперла руки і дивилася на мене з таким захопленням. Я не знав, що відповісти. Я не хотів просто так впасти в її очах.
Все почалося, коли ми з дружиною Наталею переїхали в її новий будинок. Вона займала високу посаду в міжнародній компанії, заробляла набагато більше за мене і змогла купити цей просторий маєток під Києвом. Я ж… ну, колись був журналістом, але зараз більше займався домашніми справами. Іноді писав статті, розвивав блог, але значних доходів це не приносило.
Наталя багато працювала і часто їздила у відрядження. Саме тоді я познайомився з Галиною. Це було випадково, під час пробіжки в парку. Вона сміялася, жартувала, а я ловив себе на думці, що вже давно так не розмовляв ні з ким настільки легко і безтурботно. Ми обмінялися контактами, почали листуватися, а потім зустрічатися.
Одного вечора, коли Наталя поїхала у чергове відрядження, Галина вперше прийшла до мене додому. Вона була вражена.
– Тобі справді вдалося досягти всього цього? Величезний будинок, нова машина, просторий двір… А я думала, що в Україні так неможливо.
Я лише посміхнувся. А що я мав сказати? Що всі ці речі належать моїй дружині? Що навіть цей стіл, за яким ми зараз п’ємо червоненьке, купив не я? Галина дивилася на мене з захопленням, і я не хотів руйнувати цю ілюзію.
Наші зустрічі ставали частішими. Я відчував себе потрібним, бажаним, головним у відносинах. З Наталею все було по-іншому: вона була зайнята, серйозна, завжди чітко планувала наше життя. З Галиною все було легше. Вона не планувала – вона жила моментом. Я відчував себе чоловіком, а не додатком до чужого успіху.
А потім…
– Ігорю, маю тобі дещо сказати, – почала якось Галина. – Думаю, я при надії.
Я відчув, як земля йде з-під ніг. Це не входило в мої плани. Ми просто весело проводили час!
– Чекай… але ж це не можливо? – мій голос звучав так, ніби я сам намагався себе переконати.
– Про що ти? Ти ж не маленький хлопчик і все розумієш! – вона подивилася на мене здивовано.
Я мовчав. Це не повинно було так статися. Галина чекала відповіді, а я лише ковтав повітря.
– Ну, у нас є два варіанти, – спокійно продовжила вона. – Або ти залишаєш дружину, одружуєшся зі мною, і ми ростимо цю дитину разом, або…
Вона зробила паузу, подивилася на мене.
– Або ти платитимеш аліменти. І я тобі скажу чесно – маленької суми мені буде замало. Ти можеш собі це дозволити, правда ж?
Я згадав свій порожній банківський рахунок. Згадав, що всі витрати в нашій родині покривала Наталя. Згадав, що навіть гроші, на які я купив Галина квіти, були з її картки. Як я скажу Галині, що вона вибрала не того чоловіка? Що весь цей маєток – не мій, а моєї дружини?
Що я тепер маю робити?
Друзі, як би ви вчинили на моєму місці? Чи варто було мені від початку казати правду? Чи я мав право насолоджуватися тим, що Галина бачила в мені успішного чоловіка? І що робити тепер?
