Чи варто чекати, що такий чоловік змінитися і чи є щастя поза шлюбом?
Мої стосунки з коханим чоловіком почалися, коли я вчилася на третьому курсі інституту. Він був старший за мене на 5 років, чим і сподобався. Я на дух не переносила своїх однолітків і одногрупників. Ми почали зустрічатися. Він часто запрошував мене в кіно, театр і музей. Такий собі інтелігентний романтик ХХI століття.
Скоро я закінчила навчання і довелося шукати роботу і інше місце проживання, так як весь цей час я проживала в гуртожитку. Мій хлопець не став мені допомагати в цьому, а просто відморозився. Мені стало прикро і самотньо. В один момент навіть хотілося порвати всі стосунки з цією людиною і більше не згадувати про нього.
Минуло близько двох тижнів і сяк-так все владналося. Подруга влаштувала мене до себе на роботу в офіс. Разом з нею ми почали також орендувати квартиру, щоб було дешевше оплачувати комуналку і оренду. Я перестала ображатися на свого хлопця і пробачила йому все. Ми відновили наші стосунки. Але час минав, а ніякого прогресу в наших стосунках не намічалося. Всі мої подруги були вже або заміжні, або все до цього йшло. А я прозустрічавшись з чоловіком більше всіх них (близько 4-х років) навіть не жила з коханим. Тоді тільки я вирішила піти на серйозний крок і поставила перед ним умову: або ми з’їжджаємося, або розлучаємося назавжди.
Мій вчинок дав який поштовх нашим стосункам і через кілька днів ми з’їхалися. Коханий перевіз мої речі до себе на квартиру і навіть сказав: «Не розумію, чому цього не зробив раніше». Я трохи заспокоїлася і вже не вважала себе «покинутою».
Пройшов ще рік наших відносин і нічого толком не змінилося, крім того, що ми жили тепер в одній квартирі. Мій чоловік так і не збирався пов’язувати себе узами шлюбу. Найкраща подружка порадила мені “запланувати” дитяточко від нього. Мовляв, тоді він точно зважитися на шлюб і нікуди від мене не дінеться. Я була вже готова і на дитину, щоб якось підштовхнути коханого до одруження. Тим більше, мені було вже не 18 років. Я була впевнена, що це саме той чоловік, який мені потрібен.
Все сталося легко і відразу ж розповіла цю новину своєму хлопцеві. Він зрадів, але не поспішав подавати документи в РАЦС. В результаті у нас з’явилася прекрасна дівчинка, якій скоро виповниться рік, а ми досі не розписані з ним. У свідоцтві про народження дитини довелося написати моє прізвище. Тільки по батькові я взяла його.
Ось так і живемо з цим чоловіком у цивільному шлюбі. Я не знаю, чи варто чогось чекати від нього в майбутньому чи вже все втрачено? Можливо, ми будемо з ним щасливі і без штампа в паспорті? Стільки питань, а відповідей немає…
Ангеліна.
Фото ілюстративне.
