Ніна сиділа на широкому підвіконні і повільно гортала свій дитячий фотоальбом. З кожної фотографії, весело посміхаючись, дивився Найдорожчий чоловік у її житті — тато. Як же ж їй його не вистачало! Він завжди був поруч з донечкою. Навіть брав маленьку Ніну до себе на роботу, чому дівчинка завжди дуже раділа, адже її татко був справжнісіньким чарівником. З найпростіших продуктів він міг створити смачнющий десерт, який підкорював серця оточуючих. Навіть найвибагливіші могли знайти солодощі, які будуть їм до смаку.
А тепер його не стало. І як жити без нього Ніна не знає. Звісно, вона вже доросла, але від цього не легше. Вона гортала альбом вже кілька годин, знову і знову повертаючись до початку. І більше нічого її не хвилювало.
— Я так і знала, що знайду тебе тут. — Лера, найкраща подруга дівчини, сумно подивилася на Ніну, підкидаючи в руці ключі. — Минуло два тижні, а ти за весь цей час жодного разу з квартири не вийшла, навіть їжу тобі кур’єри привозять. Так не можна. Тобі потрібно розвіятися.
— Вибач, але я трохи не в тому стані, щоб розважатися. — Нінина поведінка та мова були, як то кажуть, трохи загальмовані, через заспокійливі, які вона приймала.
— Ти думаєш, він був би радий, бачити тебе такою?
Ніна сіпнулася. Блакитні очі наповнилися сльозами.
— Я нічого не можу з собою вдіяти. Як тільки уявлю, що я повертаюся додому, а його там більше немає… і ніколи не буде…
— Так, досить! — Рішуче мовила подруга. — Ми зараз же підемо прогулятися. І це не обговорюється. Тобі необхідно вийти на свіже повітря і крапка!
Лера підганяла подругу, яка почала мляво переодягатися. Вийшовши на вулицю, вони попрямували в парк, єдине місце, де зараз тихо і спокійно. Підійшовши до пішохідного переходу Ніна немов наяву знову побачила перед очима одну і ту ж картину, як на шаленій швидкості мчить автомобіль, а потім навколо нього розсипалися тістечка, дбайливо приготовані для улюбленої донечки. З того дня Ніна перестала їсти солодощі. Вона не могла проковтнути навіть малюсінького шматочка.
Тітка, яка працювала психологом, з мудрим виглядом говорила щось про психологічні проблеми. Хто зна, можливо, так воно і є.
— Пішли, зелений загорівся, – Лера взяла подругу під руку і майже потягла за собою. – Ні про що не думай, просто дихай свіжим повітрям.
Ніна лише сумно посміхнулася. Ні про що не думати… вона б усе віддала за таку можливість. Додому дівчина повернулася тільки пізно ввечері. Кинувши ключі на полицю в передпокої, вона попрямувала до себе в кімнату. Включила світло і застигла на порозі. Ніна не могла повірити своїм очам. На тумбочці лежало її улюблене тістечко в красивій обгортці.
Ключі від квартири були тільки у самої Ніни та Лери, але та постійно була поруч із нею. Та й не стала б вона так жартувати над подругою. Поруч з десертом лежала записка, зі словами: «Моїй дорогій дівчинці». Хто? Хто посмів так над нею жартувати? Ніна зі злості викинула тістечко у смітник. Ніхто і ніколи не зможе замінити їй тата! Ця подія остаточно знесилила дівчину, вона впала на ліжко закривши обличчя руками.
Історія з тістечками повторювалася щовечора. Змінювалися тільки солодощі, які кожного разу опинялися в смітнику. А востаннє на тумбочці опинився шматочок найулюбленішого торта дівчини, який тато приносив їй лише в особливих випадках. Викинути його у Ніни рука не піднялася. Нерішуче спробувавши маленький шматочок, дівчина не змогла впоратися з емоціями. Це однозначно була робота її батька. Ніхто інший не зміг би повторити це диво. Вона крізь сльози посміхнулася.
— Ти поруч, так? — Промовила Ніна. – Ти завжди був поруч зі мною, навіть зараз. Ти хвилюєшся за мене, так? Дівчині на секунду здалося, що чиясь тепла рука лагідно погладила її по голові. Стало так добре, так легко …— я не буду більше сумувати, — рішуче витерла сльози Ніна. – Я рухатимусь далі, закінчу навчання, вийду заміж. Ти ж так хотів онуків, правда? — Ніна подивилася на фотографію, яка стояла на її столі. На ній був зображений найщасливіший спогад дитинства. Ще зовсім молодий тато тримав на руках усміхнену дівчинку. Взявши рамку, вона продовжила: – я буду в порядку. Правда. – Кілька хвилин вона стояла мовчки, заплющивши очі. – Я так тебе люблю, татку…
Ніч вступила в свої права. Ніна спала, обійнявши величезного плюшевого ведмедя, подарованого їй ще у 5 років. У місячному сяйві з’явився напівпрозорий силует чоловіка. Він підійшов до сплячої дівчини і поправив їй ковдру. Постояв поруч кілька хвилин і зник, залишивши після себе лише шматочок її улюбленого тістечка…
Фото ілюстративне.
