У мене в житті було три шлюби. І тільки останній, третій, я вважала справжнім. Я була впевнена, що у нас все буде, нарешті, добре.
У дитинстві я жила в дуже бідній сім’ї. Дітей було четверо, я – старша. Не бачила ні розваг, ні іграшок. Все віддавала. Виросла, і подумала: ось зараз заживу.
Але перший чоловік виявився не надто чесним. Я розлучилася з ним, коли його затримали. Правда, розлучалася я вже при надії.
Хотілося просто жити, як усі. Щоб була квартира, машина. Щоб душ працював, а не в тазиках доводилося купатися. І щоб їжа була на столі. Я наголодувався за своє дитинство.
Другий чоловік був викладачем в університеті. Завдяки йому я отримала диплом. І він допоміг мені у вихованні доньки від першого чоловіка. Ми прожили 10 років, а потім він закрутив роман зі своєю студенткою. Банально. Я не з тих, хто прощає і підставляє другу щоку. Я пішла відразу. А він досі з моєю донькою бачиться. Вона вважає батьком саме його. У них дуже теплі стосунки, і я за це йому вдячна.
Але я ще не стара. І я хочу бути щасливою. Тому вийшла заміж втретє. Доньці на той час було вже 16 років. Вона мене благословила. Я дійсно любила Пашу. Він був і ніжним, і люблячим, і турботливим. І на руках носив. І капризи мої терпів. Ми розписалися з ним, стали збирати на квартиру. Я думала: мрія здійснюється. Скоро у мене буде власний дім. Але ні!
В один прекрасний день, коли у нас лежало вже 50 тисяч, а на квартиру повністю потрібно було накопичити ще тисяч десять дванадцять, я грошей у звичайному місці не знайшла.
– Пробач, я все віддав матері, – сказав він.
Мої брови поповзли до потилиці.
– Це як? – запитала я.
– З’ясувалось, що у неї прострочений кредит, і там дуже багато набігло відсотків. Плюс, у неї ремонту не було нормального вже 20 років в квартирі. Я вирішив, що до її ювілею потрібно щось особливе. Ми з тобою, ніби, звикли на знімній жити. Тим більше, ми ж ці 50 накопичили швидко, куди нам поспішати? У нас все життя попереду з тобою. Правда? А маму порадувати – свята справа. Вона ж до тебе ставилась упереджено. А я сказав, що це все твоя ідея. Вона так зраділа! Ламінат замовив їй хороший, плитку на стіни, в ванну. Ще їй потрібно кухню поміняти. Я порахував, і там якраз на все вистачило. Ти ж не проти, правда? Я знав, що ти радітимеш разом з нами.
І поки він мені все це розповідав, у мене перед очима пропливали кадри з дитинства. Я нічого не змогла сказати. Я пішла на кухню. Дістала тарілки, які свекруха подарувала нам з ним на річницю весілля. І всі їх розбила. А потім я зібрала його речі, і сказала, щоб він і близько не підходив до мене, бо договір оренди на цю квартиру було складено саме не мене.
Для мене це було занадто! Кредит у неї прострочений! А чому я його повинна платити? Я шість з половиною років зайву ложку цукру собі в чай не клала, все відкладала. А чоловік, прости Господи, просто все відніс своїй мамі. Подарунок він їй хотів зробити. Широкої душі людина. Ніколи його не прощу.
Зараз мені 50, я тричі розлучена, живу в орендованій квартирі з котом. Можна було подати до суду, знаю. Але я не стала. Тепер я відкладаю на свій власний дім. Хай він буде в мене на старість років, хай він буде в селі, яке знаходитиметься далеко від міста, але він буде лиш моїм.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
