Ми жили вчотирьох: мама, тато, я і старший брат. Моя мама була нездорова жінка. Постійні погіршення стану хвилювали нас, багато часу вона проводила в стаціонарі. Одного разу тато не витримав і пішов до іншої жінки. Згодом мамі стало гірше, і її забрали в стаціонар, як сказали надовго. Тоді нас забрав до себе батько. Так у мене з’явилася мачуха. Пам’ятайте ту казку про злу мачуху, так це ще квіточки. Моє життя перетворилося на морок без світлих днів.
На мені було все: город, господарство і будинок. Я пасла корів, готувала їсти, прибирала і прала. Поки тато і мачуха були на роботі, у мене не було ні хвилини вільного часу, тоді як всі діти веселилися на вулиці. Після повернення старших додому, я відпрошувалася піти погуляти, але «нова мама» завжди знаходила мені нові завдання. Тому школу я обожнювала, там я не тільки вчилася, але і відпочивала від домашніх справ. Тато все це бачив, але жодного разу не заступився за мене. Він жив в її будинку і права голосу не мав.
Я була дуже рада, коли мамі стало краще, і ми змогли повернутися всі разом додому. Як я не просила тата поїхати з нами, він не погоджувався. Не здорова дружина йому була не потрібна.
Через кілька років моєї мами не стало. У той час я була вже студенткою і до тата їхати відмовилася. Я вважала його винним у всьому, що сталось з мамою: він покинув її і нас. Його не було поруч.
Я припинила з ним спілкуватися. Коли виходила заміж, то його не запросила на торжество принципово. Він довгий час не бачив своїх онуків. І ось через стільки років я просто зустріла його на ринку. Зі мною були діти і я, побачивши його, просто розвернулася і пішла. Він дуже змінився. Вигляд у нього був не надто здоровий. Через знайомих я дізналася, що мій тато має недугу і відмовився від будь якої допомоги спеціалістів. Вважає, що це гроші на вітер, а вони з дружиною вирішили, що якось впораються народними методами.
І тепер я розгублена. З одного боку мені шкода його, а з іншого – моя образа так і не пройшла. Мені хотілося б, щоб у моїх дітей був дідусь хоч той недовгий час, що йому залишився. А з іншого – він позбавив нас нормальної родини, а я його онуків.
Я не знаю що робити. Чоловік каже, вирішуй, мовляв, сама. Але я не можу вирішити. Просто не знаю, що робити. Чи варто провести з ним останні дні його життя? Чи все ж забути і залишити його в минулому, адже ми з братом для нього саме там.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
