fbpx
Дозвілля
— Я прожив десять років за кордоном. Традиція оплачувати чужий рахунок є тільки у нас. Ти ж не запитала чи є у тих триста гривень, які ти в кафе з’їла? Тут ти теж не права і повинна була бути хоч трохи скромнішою. – видав мій кавалер

Я зустріла прекрасного хлопця. Він веселий, добрий і симпатичний. Ми вчимося в одному університеті на останньому курсі. Вивчаємо фінанси. Все починалося з дружніх «дай списати», потім була спільна підготовка до іспитів і, звичайно ж, перший поцілунок. Довгий час наші відносини крутилися лише навколо навчання і ось ми вирішили виправити це. Тоді він запросив мене на побачення. На наше перше побачення!

Я дуже переживала. Ніяк не могла визначитися, що одягнути і що взути. І ось він прийшов за мною. Ми вирушили в кафе. Цілий вечір ми розмовляли і сміялися. Все було ідеально. Я наїлась, як не їла вже давно. Замовила собі і піцу і суші, випила калька коктейлів, закусивши все кількома порціями тортика.

Коли ж ми вирішили піти і пройтися по місту він покликав офіціанта. А потім сталося те, що я ніяк не очікувала. Він просто сказав:

— Принесіть нам роздільний рахунок.

Я не відразу зорієнтувалася, що це означає. А ось коли він простягнув мені листок зі словами «це твій» зі своєю чарівною посмішкою, я здивувалася. Зібравши всі думки в купу, я дістала гаманець і оплатила своє замовлення. Він розплатився за себе.

Ми вийшли на вулицю, і пішли гуляти по місту. У мене був незрозумілий осад на душі. Я все ніяк зрозуміти не могла, що це було? Такий уважний, добрий, веселий і не оплатив наші посиденьки в кафе? Або можливо економний? Довго гуляти я не змогла і, пославшись на зайнятість, попросила поїхати додому. У маршрутці я принципово зайшла перша і заплатила тільки за себе. Не знаю, чи помітив він це, чи може мій хлопець і не збирався оплачувати мій проїзд в транспорті.

Відтоді я його уникаю. В університеті спілкуюся з дівчатами, на його запрошення піти погуляти відповідаю, що у мене немає грошей. Не знаю, чи зрозумів він, що своїм вчинком образив мене? Чи варто йому сказати про це? Сумно, що він мені дуже подобається, але осад після нашого першого побачення залишився таким неприємним, що я нічого не можу з собою вдіяти.

А два дні тому він без попередження прийшов до мене додому. Його цікавило, чому я стала уникати його і не хочу спілкуватися. Я запитала його, чи правда він не здогадується про причини моєї поведінки, а він з властивим йому чарівністю щиро відповів, що ні. І тут мене понесло. Я висловила йому все, що про нього думала. І про наше побачення і про рахунок. Знаєте, що він мені відповів:

— Я прожив десять років за кордоном. Традиція оплачувати чужий рахунок є тільки у нас. Ти ж не запитала чи є у тих триста гривень, які ти в кафе з’їла? Тут ти теж не права і повинна була бути хоч трохи скромнішою.

Я зачинила двері у нього перед носом. от скажіть, що то за кавалер такий, га? А як з ним родину створювати? Усе життя кожен сам по собі, чи як?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.