Я повернувся додому й побачив, як ти виганяєш мого сина! Як ти могла?! — кричав чоловік, не розуміючи, що я всього лиш захищалася
Олеся виклала продукти з пакетів на кухонний стіл і поглянула на годинник. Віктор мав повернутися з роботи за годину, якраз на вечерю. Жінка дістала обробну дошку й почала нарізати овочі для салату.
Раптом у замку повернувся ключ. Олеся здригнулася від несподіванки, адже чоловік ніколи не приходив так рано. У передпокої почулися кроки.
— Є щось перекусити? — Максим, син Віктора від першого шлюбу, навіть не привітавшись, пройшов на кухню й відкрив холодильник.
— Добрий вечір, — сухо сказала Олеся, спостерігаючи, як хлопець безцеремонно дістає форму з її фірмовим жульєном. — Це на вечерю.
— І що? Я теж хочу повечеряти, — Максим поставив жульєн у мікрохвильовку. — Батько сказав, що я можу заходити в будь-який час.
Олеся стиснула губи. Три роки стосунків із Віктором навчили її багатьох речей. Наприклад, його син міг легко прийти без запрошення.
Спочатку це не так дратувало. Але після весілля подружжя переїхало у квартиру Олесі, і ситуація стала зовсім нестерпною.
— Максиме, потрібно хоча б попереджати про свій прихід.
Олеся завжди намагалася говорити спокійно.
— Навіщо? Це ж дім мого батька.
— Ні, це моя квартира. Я отримала її у спадок від батьків.
Максим скривився:
— Ну так, звичайна мачуха — все моє, моє…
Олеся глибоко вдихнула, але роздратування вже рвалося назовні. Звичайно, Віктор відчував провину перед сином. Після розлучення з першою дружиною він рідко бачився з Максимом. І тепер намагався надолужити згаяне, потураючи будь-яким примхам.
— Слухай, мені потрібні гроші на новий телефон, — Максим сів за стіл. — Старий уже погано працює.
— У нас зараз немає зайвих грошей, — різко відповіла Олеся. — Ми плануємо ремонт.
— Та годі тобі! У батька хороша зарплата. І взагалі, він обіцяв допомогти.
— Ми це не обговорювали.
— І що? — Максим обурився. — Він мій батько й сам вирішить.
Увечері, коли Віктор повернувся з роботи, Олеся спробувала поговорити з чоловіком:
— Нам потрібно обговорити поведінку Максима.
— А що таке? — Віктор стомлено опустився в крісло.
— Він приходить без попередження, бере їжу з холодильника, вимагає гроші…
— Ну й що? Він же мій син. Де йому ще бути, як не в домі батька?
— Вікторе, це моя квартира. І я хочу, щоб у ній дотримувалися елементарних правил.
— Перестань, – чоловік скривився. – Ти ж знаєш, як мало часу я приділяв йому раніше. Він просто шукає своє місце в житті.
— У дев’ятнадцять років уже варто навчитися елементарної ввічливості.
— Ти надто сувора до нього.
Наступного дня Віктор приніс додому новий телефон для сина. Олеся, побачивши коробку, застигла:
— Це що?
— Телефон для Максима.
— Ми ж домовлялися, що спочатку зробимо ремонт!
— Ремонт зачекає, — відмахнувся Віктор. — У хлопця старий телефон зовсім розвалюється.
— Ти взяв гроші з нашого спільного бюджету?
— А яка різниця? Це мій син, я зобов’язаний йому допомагати.
— Але ми ж планували…
— Досить! — Віктор грюкнув кулаком по столу. — Я сам вирішу, як витрачати свої гроші!
Олеся відсахнулася. Вперше за весь час їхнього спільного життя чоловік підвищив на неї голос. У горлі встав клубок. Вона згадала, з чого все почалося. Того дня вона повернулася додому раніше й застала Максима у вітальні. Хлопець розвалився на дивані з пультом від телевізора у руці.
— Як ти зайшов? — Олеся завмерла на порозі.
— Батько дав ключі, — недбало кинув Максим. — Сказав, що так буде зручніше.
— Що значить «дав ключі»?! — в Олесі затремтіли руки. — Це моя квартира! Чому він навіть не спитав мого дозволу?
— Та розслабся ти, — Максим перемкнув канал. — Що тут такого?
Олеся розвернулася й вискочила з квартири. Вона не могла залишатися там ні хвилини. Віктор перейшов усі межі, зробивши копію ключів для сина без її відома. Тому жінка розцінювала цю ситуацію, як зраду.
У парку неподалік від дому Олеся сіла на лавку. Усередині все кипіло від образи. Коли вони з Віктором вирішили одружитися, обоє були впевнені, що минулий досвід допоможе їм побудувати гармонійні стосунки. Але зараз…
Телефон у сумці завібрував — дзвонив Віктор. Олеся скинула виклик. Їй потрібно було час, щоб заспокоїтися і все обдумати. Ситуація ставала нестерпною. Надмірна опіка Віктора над сином руйнувала їхній шлюб.
Олеся похитала головою, повертаючись до реальності. З того дня все змінилося. І не у кращий бік. Максим, відчуваючи повну підтримку батька, ставав усе сміливішим. Він не просто заходив без попередження, він поводився як господар у її квартирі. А Віктор мовчав, потураючи всім примхам сина.
Щодня ситуація лише погіршувалася. Максим зовсім перестав зважати на Олесю. Тепер він міг прийти будь-коли, залишаючи після себе гору немитого посуду та розкидані речі.
Одного разу Олеся повернулася з роботи й застала у своїй вітальні галасливу компанію. Максим із друзями розвалилися на дивані, журнальний столик був завалений коробками з-під піци та порожніми пляшками.
— Що тут відбувається?! — Олеся застигла у дверях.
— Розслабся, — Максим навіть не повернув голови. — Ми просто відпочиваємо.
— У моїй квартирі? Без дозволу?!
— Та годі тобі, — один із друзів Максима пирхнув. — Макс сказав, що ти класна й не звертаєш увагу на дрібниці.
Олеся стиснула зуби.
— Усі, на вихід. Негайно.
— Ой, та що ти так завелась? — Максим скривився. — Подумаєш, друзів привів.
— Геть!
Коли компанія нарешті пішла, залишивши після себе повний безлад, Олеся зателефонувала Віктору.
— Нам потрібно поговорити.
— Що сталося? — у голосі чоловіка чулося роздратування.
— Твій син влаштував тут незрозуміло що! Привів натовп друзів, вони розгромили всю квартиру!
— Не перебільшуй, — Віктор зітхнув. — Ну зібралися хлопці, і що? У їхньому віці це нормально.
— Нормально?! Це моя квартира! Я не давала дозволу…
— Знову ти за своє, — перебив Віктор. — «Моя квартира, моя квартира». Ми ж сім’я! Чому ти не можеш прийняти Максима?
Через тиждень Олеся прокинулася від гуркоту на кухні. Годинник показував пів на першу ночі. Накинувши халат, вона вийшла зі спальні.
Максим гримів каструлями.
— Що ти робиш? Люди сплять!
— Їсти хочу, — буркнув хлопець. — Маю право поїсти у домі батька.
— Це не дім твого батька! — Олеся зірвалася на крик. — І взагалі, чому ти не у себе вдома?
— Та годі вже! — відповів Максим. — Дістала своїми претензіями.
Наступного ранку Олеся висловила все Віктору:
— Я більше не можу так жити. Мені важко з твоїм сином.
— Він просто шукає себе, — звично почав виправдовуватися чоловік. — Йому потрібно час…
— Час?! Йому дев’ятнадцять років! Він дорослий чоловік!
— Ти просто його не розумієш, — Віктор похитав головою. — Він втратив сім’ю через розлучення, йому важко…
Олеся зрозуміла, що ця розмова знову ні до чого не приведе. Чоловік не хотів бачити проблему. Останньою краплею став випадок, який трапився за кілька днів. Олеся повернулася додому раніше, ніж зазвичай. Зайшовши у квартиру, вона почула якийсь шурхіт у спальні.
Максим стояв біля комода, тримаючи у руках її скриньку з грошима. Побачивши Олесю, хлопець навіть не збентежився.
— Що ти робиш?! — закричала Олеся.
— Не починай істерику, — спокійно відповів Максим. — Це гроші мого батька, а значить, і мої теж.
— Негайно забирайся! — Олесю трясло від обурення. — Геть із мого дому!
У цей момент вхідні двері грюкнули, повернувся Віктор. Почувши крик, він вбіг у спальню.
— Що тут відбувається? — Віктор окинув поглядом кімнату. — Ти виганяєш мого сина?! Як ти можеш?!
— Твій син намагався взяти наші гроші! — Олеся вихопила скриньку з рук Максима. — Я застала його, коли він рився у моїх речах!
— Не вигадуй! — Віктор став між дружиною та сином. — Максим ніколи б не став так чинити!
— Та я просто подивитися хотів, — знизав плечима Максим. — Чого вона така роздратована?
— Подивитися?! — Олеся обурилася. – Ти копався у моїй скриньці з грошима!
— Це наші спільні гроші, — відрізав Віктор. — І Максим має на них таке ж право, як і ми.
— Яке право?! Це мої заощадження! Я збирала їх ще до нашого шлюбу!
Віктор почервонів від злості:
— Знову починається! «Мої гроші», «моя квартира»… Ти просто не приймаєш мого сина!
— Ні, — Олеся намагалася говорити спокійно. — Але я втомилася від його поведінки. Він поводиться так, ніби має право на все, що належить мені.
— А ти поводишся, як зла мачуха з казки! — викрикнув Віктор. — Постійно чіпляєшся до нього, стежиш за кожним його кроком!
— Так, тату, вона мене з самого початку не злюбила, — підхопив Максим. — Тільки й робить, що скаржиться на мене.
Олеся подивилася на чоловіка й пасинка, таких схожих зараз у своїй сліпій впевненості у власній правоті. Щось надломилося всередині.
— Знаєте що? — тихо промовила жінка. — Я більше не можу так жити. Я втомилася від всього цього.
— Про що ти? — насторожився Віктор.
— Про те, що це моя квартира. І я не хочу, щоб у ній жили люди, які не поважають мене і мої кордони.
Олеся рішуче пройшла до передпокою й відкрила шафу. Діставши звідти сумку з речами Максима, які той постійно залишав, вона поставила її біля вхідних дверей.
— Що ти робиш? — У голосі Віктора з’явилися нотки паніки.
— Те, що мала зробити давно, — Олеся говорила спокійно й твердо. — Максим більше не переступить поріг цієї квартири. А ти… ти можеш вибирати — залишитися зі мною або піти з ним.
— Ти не можеш так вчинити! — вибухнув Віктор.
— Можу. І вчиняю.
— Ходімо звідси, тату, — промовив Максим. — Бачиш, яка вона.
Віктор вагався лише секунду:
— Так, синку, ти правий. Нам тут не раді.
Коли за чоловіком і пасинком зачинилися двері, Олеся повільно опустилася на стілець. Руки тремтіли, всередині було дивне відчуття легкості.
Наступного ранку Олеся викликала майстра й змінила замки. А ще за день подала заяву на розлучення. Віктор намагався дзвонити, але вона не відповідала. Все вже було сказано.
Минуло кілька місяців. Олеся сиділа у своїй оновленій квартирі — після розлучення вона нарешті зробила той ремонт, про який давно мріяла. Жінка дивилася на захід сонця через чисте вікно й думала про те, як змінилося її життя.
Більше ніхто не втручався в її простір без дозволу. Не гримів посудом серед ночі. Не вимагав грошей і не намагався маніпулювати. Олеся нарешті знайшла спокій і впевненість у собі.
Іноді вона згадувала про Віктора та Максима. Можливо, колись вони зрозуміють, що їхня поведінка була неправильною. А може, й ні. Але це вже не мало значення. Олеся навчилася головному — цінувати себе і не дозволяти іншим переступати її кордони.
У двері подзвонили — прийшла подруга, з якою вони домовилися повечеряти разом. Олеся усміхнулася своєму відображенню в дзеркалі. Життя тривало, і тепер це життя належало тільки їй.