У мене була найкраща подруга. Ми з нею разом росли з самого дитинства. Всі наші перші закоханості ми переживали разом. Після школи постійно зідзвонювались і не губились. Вийшли заміж з різницею в тиждень.
Зараз, через двадцять років, вона розлучена, а я заміжня. Мій чоловік теж з нею добре знайомий. Вони разом навчалися в одній групі. Вона ж нас і познайомила. Тому, наша дружба втрьох триває вже досить довго.
Я ніколи раніше не помічала чогось між ними. Вони завжди жартували один над одним, чоловік мій про неї узагалі не говорив.
Дітей у нас з коханим немає. Якось ми не дуже про це замислювалися, а само собою не вийшло. Але в планах поповнення сім’ї завжди обговорювалося. Подруга ж, вийшовши заміж, дізналась, що дітей у неї не буде ніколи. Але вона особливо не не переймалась з цього приводу. Завжди казала, що якби залишилася вона одна з дитиною, то невідомо, як би вона зараз жила. А так, зробила кар’єру і не має негараздів.
Але останнім часом я стала помічати, що моя мила й люба подружка дуже змінилася. Такі зміни в жінці можуть відбутися тільки від появи в її житті коханого чоловіка. Очі сяють, вся іскриться жіночністю і таємничістю, а голос ллється як пісня. Вона просто почала літати і заряджати всіх навколо позитивом і оптимізмом.
На мої розпитування, хто ж він такий, скромно так відповідала, що той, про кого вона і мріяти не могла. Він завжди був поруч, а я його не помічала. Я спочатку не надавала цьому значення, але потім зрозуміла, в чому була справа.
А справа була в моєму чоловікові, якого я ніколи б не запідозрила в зраді. Та ще й з моєю найкращою подругою дитинства! Він пішов до неї якось несподівано і просто. Прийшов одного разу ввечері з роботи, мовчки зібрав речі і пішов. Ні пояснень, ні вибачень я від нього в той вечір не почула.
Я не відразу прийняла те, що трапилося. Ще кілька тижнів я прислухалася до кроків за дверима, з надією чекаючи, що він подзвонить в двері і повернеться додому. І ми знову заживемо щасливо і дружно.
Коли я все ж усвідомила, що сталося, побрела за допомогою до найкращої подруги. Я прийшла до неї, не попередивши, як робила це зазвичай. Відкривши мені двері, вона була дуже здивована моєму приходу, але в квартиру, все ж, впустила. Сказала, що відійде на кілька хвилин в кімнату і повернеться.
Я почала знімати курточку, аж раптом побачила капці. Прості такі звичайні домашні капці. Всередині усе похололо. Я зрозуміла все перш ніж усвідомила. Відчула напевне, а може запах знайомий у її квартирі вловила. Тож коли вийшла з кімнати Тома я запитала без передмов: «Він у тебе?».
Вона нічого не сказала. Просто відчинила двері і мовчки почала очікувати коли ж я вийду. А потім. А потім я вийшовши так і сіла під її зачиненими дверима, бо ноги не несли. Я почула, все що вони про мене говорили. Найрідніші, найближчі мені люди.
Десь читала, що негативні емоції це прекрасна енергія, яку потрібно направити у правильне русло. Я віддалась роботі. Я й так мала хорошу посаду, а коли занурилась у справу вся і розчинилась у ній, отримала несподівану і досить таки солідну посаду. працювала, як заведена і скоро мене запросили на керівну посаду у головний офіс в столиці.
Знаєте. Я ж заміжня тепер. У мене є донька. Мій чоловік не мільйонер і не власник фірми, а простий водій. Він побачив у моїх очах щось таке, що не залишило його байдужим. Сам удівець, він знав, що таке втрата і як не просто її пережити.
Подрузі я лиш удячна наразі. Не було б у мене ось цього кирпатого рудого аж мідного сонечка, яке щоранку не хоче вмиватись а вечорами засинати. Не було б такого чоловіка з яким можна просто помовчати дивлячись на зорі.
Мені потрібно було усе те пережити, аби зараз розуміти і щомиті дякувати Всевишнього за те, що маю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
