fbpx
Дозвілля
Я не можу зрозуміти свою маму. Ні, я її люблю, але є у неї одна особливість, яка мене дивує з дитинства. Причому, людина вона прекрасна, але тим не менше, зрозуміти її я не можу

Мене виводить з себе моя мама. Виводить не сама по собі, а одним і тим же питанням, яке я чую відтоді, як себе пам’ятаю.

Йдемо з садочка:

– Ти сьогодні в садку їла? Добре їла? А що саме ти їла? Все з’їла, нічого не залишила? Все було смачно? А що їла на сніданок? Що було на обід? На полуденок? До вечері? Ти точно все з’їла? А спала? Відразу заснула? Не прокидалася? Ти добре виспалась?

– Так, мама, я все з’їла,  спала. Мама, уявляєш, нас Лариса Львівна навчила робити…

– Я тобі, здається, серйозні питання задала, а ти мені що несеш? Мене не цікавить, що ви робили з вихователем, я тебе запитала, що ти їла і як спала!

Щодня повертаюся з першого класу додому, і кожен раз дзвонить телефон:

– Ти вже поїла? Що їла? Суп гріла? А котлети гріла або холодні їла? З хлібом їла? Макарони теж не забудь! Уроки робиш? Сподіваюся, не голодною їх робиш? А то дивись у мене! Так, і обов’язково приляж поспати, хоча б на кілька годинок, нікуди твої уроки не втечуть. А як встанеш, знову поїш, а я подзвоню і перевірю. До речі, як справи в школі?

– Нормально, отримала дві п’ятірки і четвірки, а також сьогодні репетирували номер до свята. Я буду танцювати в такому…

– Та я не це мала на увазі! Я запитала, що ти їла в школі!

Літо, піонерський табір. Довгоочікуваний візит мами з пакетом різної смакоти:

– Ну як ти тут, доню, подобається тобі, добре годують? Що дають?

– Ну як завжди, сніданок, обід, полуденок, вечеря… А вечорами у нас багаття! Там так…

– Послухай, ми цілий тиждень не бачилися, і тобі що, нічого розповісти мамі? Що давали в понеділок, вівторок, середу? І у скільки у вас підйом? Я ж за тебе переживаю, для мене головне, щоб моя дитина була нагодована і добре висипалася, навіщо мені про твої багаття слухати?

Повернулася з табору, сиджу вдома. Кожен день дзвінок мами опівдні:

– Ти вже прокинулася? У скільки встала? Сама встала або хтось розбудив? Ну ти виспалася? Вже поїла?

– З’їла і збираюся з дівчатками на вулицю гуляти…

– Головне, на голодною не бігай! Як відчуєш, що зголодніла, відразу ж повертайся додому!

Пішла навчатись до університету в інше місто. Слава богу, телефону в общазі не було, але іноді мама все ж дзвонила на вахту, просила мене запросити і починалося. Ну, ви зрозуміли.

У 21 рік я зібралася в гості до маминої сестри в одне велике і красиве місто. Мама передала досить товсий лист для сестри. Тітка потім мені показала цей лист. На п’яти зошитових листах була докладна інструкція для сестри, чим, як, коли і скільки мене годувати і коли мене класти спати. Тітонька довго сміялась, а мені було не особливо весело. Після повернення додому почалися звичні сонно-гастрономічні розмови. Всі мої спроби розповісти свої враження про поїздку обривалися словами: «Та я що, того міста не бачила, чи що? Мене цікавиш ти, а не старі будівлі».

Закінчила університет, знайшла першу роботу. Мама насамперед запитала про нашу їдальню і всіляко пробувала відрадити мене влаштовуватися на цю роботу: «На іншій роботі готують набагато смачніше, та й добиратися туди ближче, ти можеш вставати на цілих 20 хвилин пізніше! Не влаштовуйся сюди, якщо ти любиш свою маму! Я не переживу, якщо моя дитина буде голодною і невиспаною, адже я так  люблю тебе!».

Чому мама ніяк не хоче зрозуміти, що я людина, турбота про яку не тільки в тому, щоб нагодувати її і спати покласти? Поясніть, мами! Тільки не треба говорити, що я сама все зрозумію, коли у мене будуть власні діти!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.