Я не люблю свою дитину, але приховую це від чоловіка. З чоловіком прожили разом п’ять років, коли купили квартиру вирішили що час заводити дитину. Це була більша його ідея, ніж моя.

Я не люблю свою дитину, але приховую це від чоловіка. З чоловіком прожили разом п’ять років, коли купили квартиру вирішили що час заводити дитину. Це була більша його ідея, ніж моя.

Я звикла розпоряджатися своїм часом так, як хочу, їздити у відпустку вдвох, та й на роботі у мене все складалося якнайкраще. Мені б займатися кар’єрою, але довелося йти у декретну відпустку аби бути з дитиною.

Я намагалася поговорити з чоловіком про те, щоб прожити життя тільки вдвох, але він так подивився на мене, що мені довелося вдати, що я пожартувала. Я дуже його люблю і не хочу втрачати, але син, що народився, все зіпсував.

Я не встигаю нічого по дому, постійно хочу спати, тому злюся, що дуже дратує чоловіка. А коли він побачив, як я накричала на дитину, яка діяла мені на нерви (не стрималася, каюся), то пригрозив що вижене з дому, а синові найме няню.

Синові лише п’ять місяців, я його не люблю, навіть можна сказати не хочу, хоча розумію, що це погано. Але нічого не можу вдіяти з цим. Не знаю, чи я зможу його коли-небудь полюбити або так і все і залишиться.

Розумію, що все моє життя та плани пішли під укіс, у мене щодня поганий настрій, особливо коли залишаюся з дитиною наодинці. За чоловіка намагаюся стримувати себе, але він уже зрозумів, що дитину я не люблю, і якось сказав: «кішка навіть краща мати, ніж ти».

Мені було прикро, ось спробував би він посидіти з дитиною день і ніч, я подивилася б, як він би його швидко розлюбив. Бо добре зображати люблячого батька, прийшовши додому ввечері і цілу ніч спокійно спати, адже йому завтра рано вставати. А я наче спатиму до обіду!

Спілкуюсь із подругами, у яких уже по двоє дітей, а у хрещеної мого сина нещодавно народилася третя дитина. Дві старші дівчинки, а чоловік захотів ще й хлопчика, ось вона й наважилися на треті пологи.

Я просто заздрю, як у них все виходить, діти у них спокійні, не те, що в мене батьки допомагають. Моя ж мама сказала, що роботу не кине, щоб мені допомагати, і що вона свого часу виростила двох без сторонньої допомоги.

Але чи це аргумент? Свекруха живе в іншому місті, приїхала, коли народився внук, а тепер тільки дзвонить і говорить, як нудьгує. На відстані можна нудьгувати, а ні, щоб приїхати та допомогти!