Святкували в одній родині день народження дівчинки Марічки. Дуже Марічку батьки любили. І на її семиріччя зібрали всю рідню у себе за столом. І подружок Маріччиних покликали.
І ось прийшли гості ошатні. Всі посміхаються, іменинницю цілують у щоки рум’яні, подарунки підносять від щирого серця.
Подружки до Марічки прийшли з книжками.
“Книжки, – вони сказали, – найкращий подарунок для дівчинки. У наше століття дівчатка повинні добре розумітися на темах космосу та роботи пристроїв”.
І вручили Марічці монографію з астрономії та посібник для механіків.
Рідня теж Марічки подарувала дари на власний розсуд
Бабуся ляльку красиву Марічці принесла і лише показала. Волосся у ляльки золоте, а очі блакитні – наче незабудки на лузі. І сама лялька розміру такого, що з Марічкою поряд постав – можна й сплутати легко: хто дівчинка, а хто лялька. І ім’я у подарунка симпатичне – Гретхен її звати. Якщо на животик натиснути ляльці, то скаже вона тонким голосом слово “мама”.
Дядько з тіткою гроші в конверті подарували. Дружне таке подружжя. І забезпечені непогано. Принесли конверт і голосно повідомили: “Гроші Марічці подарувало подружжя Гасько. Ми завжди подарунки даруємо корисні. Не скупимося”.
Інша рідня – двоюрідний дід – Марічці змайстрував сани, про такі кожна дитина мріє
А батьки донечці презентували набір для маленьких вишивальниць. Сяде вишивальниця у куточок, дістане набір. І давай вишивкою займатися – кошеня пухнасте зображати ниточками.
“А це корисна навичка, – батьки Марічці сказали, – вишивати. Нам бабусі частенько на пальтах вишивки робили. Сніжинки малювали або сніговика з морквою. І ти, Марічко, вчися. Хоч і двадцять перше століття на дворі. Раптом, пригодиться? І ти, рахуй, до життя зовсім готова”
А Марічка на ці подарунки ледь подивилася. Найбільше їй до смаку подарунок бабусі припав. Дивиться Марічка на лялечку Гретхен. Очей не відводить.
І навіть не дуже вона святкуванню вже радіє.
“Ох, – думає Марічка, – скоріше б все по домівках своїх розійшлися. І залишили мене в компанії лялечки. А я вже б з нею гралася. Треба, по-перше, подивитися що в неї під сукнею. Є там підʼюбник? Якщо нема, то негайно, та терміново шити.” шапку їй ще пошити на зиму. По-друге, спробувати стрижку симпатичнішу зробити.
А гості не дуже додому хочуть. Марічку вітають, торт їдять, про погоду та ціни в магазинах міркують.
Подружки – то ті ближче до ляльки підбираються. Теж їм хочеться стрижку Гретхен зробити. Або спідницю нижню перевірити.
А бабуся пильно стежить за лялькою. Окуляри на ніс начепила – і строго озирається. На Марічку шикає. А як зауважила, що подружки з ножицями в руках повзуть, то й підскочила.
– Агов, – вона вигукнула, – руки від ляльки геть! Я на цю ляльку цілу пенсію витратила. Гретхен руками чіпати забороняється категорично! І ти, Марічко, руки не тягни! Не для того лялька куплена, щоб на ній експерименти проводили. А стороннім краще взагалі відійти подалі.
Всі на бабусю дивилися. Дівчатка, які подружки, то й зовсім заплакали.
Марічка стоїть – очима кліпає.
Батьки Марічки трохи прийшли в себе – і почали дитя своє захищати.
– То й не брали б, – сказали, – таку ляльку, Анно Петрівно. Взяли б пупсика якогось звичайного. За триста гривень. Дитині гратися подарунком хочеться. А ви горланите.
– Перехочеться, – бабуся відповіла, – книжки хай читає. А лялька на шафі постоїть. І почекає свого часу.
І закинула бабуся Гретхен на високу шафу. Сидить Гретхен на шафі. І каже “мама”.
Усі почали переглядатися. Якого, мовляв, часу чекати? Раз вже подарували, то і відчепіться від людини. А якщо грошей вам шкода, то подарували б дрібничку І чого в гості йти та настрій там людям псувати?
Родичі бабусю відкритим текстом соромити почали. Соромили і навіть очима від обурення блискали.
– Ми, – вони повідомили, – суму в конверті принесли. І нам зовсім не цікаво – куди Марічка цю суму витпатить. Подарував подарунок – і відстань від людини. Це її особиста власність. Посоромилися б. Адже літня жінка. І день народження всім зіпсували.
– Самі соромтеся, – бабуся буркнула, – майно своє точно не заробили, а очима тут виблискуєте.
Родичі скривилися, давай шуби на себе натягувати, дверима грюкати.
“Ноги нашої, – сказали вони, – більше у вашому домі не буде. Поки Анна Петрівна вибачень не піднесе”.
А бабця Анна в них шаликом кинула.
Марічка під шумок до ляльки знову ручки тягне. Давай до волосин її примірятись – де їх краще зістригти.
Бабця Анна шулікою на Гретхен кинулася. Прикрила подарунок собою. І жодну живу душу до закінчення святкування не підпустила.
“Заміж виходитиме Марічка, – суворо бабця Анна на прощання напучувала, – і нехай цю Гретхен на машину приліпить. Щоб їхала Марічка у фаті, поряд з нею обранець вусатий. А Гретхен – з капоту очима своїми сяє, щоб пил не осідав”.
