fbpx
Дозвілля
– Я і зараз знаю, мила. Ти не переживай, зі мною все буде в порядку. Просто сама розумієш, ми з твоїм татом стільки років разом прожили. Вперше з нашого весілля без нього мені ночувати. Ти йди, а я посиджу трохи і теж піду спати

Передчуття.

– Йшла би ти спати, Танечко.

– Я краще з тобою посиджу. Ти навіть якщо говорити не хочеш, будеш знати, що я поруч.

– Я і зараз знаю, мила. Ти не переживай, зі мною все буде в порядку. Просто сама розумієш, ми з твоїм татом стільки років разом прожили. Вперше з нашого весілля без нього мені ночувати. Ти йди, а я посиджу трохи і теж піду спати.

– Може, чаю заварити?

– Не треба, доню. Просто хочу посидіти в тиші, провести його, поплакати… Знаєш, він же відчував, що піде першим. Місяць назад наче сам не свій став. Оформив заповіт, сказав, що давно пора було. Закрив усі особисті рахунки, зняв готівку і поклав вдома в сейф.

Потім почав писати, що робити з його речами, кому і що подарувати, кому-то відправити поштою…

Я дивувалася тоді, з чого це він. А він каже – так треба і все. І весь місяць дзвонив рідним, навіть тим, з ким давним-давно не спілкувався, і немов прощався – говорив, що шкодує про те, що рідко бачилися і що частіше треба було збиратися всією сім’єю.

І до мене інакше почав ставитися, мало не кожен день квіти носив, а тиждень тому подарував годинник з гравіюванням: “Я завжди з тобою”. І що цікаво – ні на що не скаржився, просто відчував, що скоро все…

І я немов готувалася разом з ним, усвідомлювала, що не спроста таке твориться. Так що йди спати, доню. Я ще трохи посиджу і теж піду…

Автор: Kateryna R.

Фото ілюстративне.