Я хотіла вже розрахуватися в ресторані, як почула дивний шум під столом. Заглянувши, я ледь крізь землю не провалилася. Мій хлопець, дивившись мені в очі, намагався втиснути рулон туалетного паперу собі в сумку. – Що ти робиш? Це жарт?, – запитала я. – Це ж суттєва економія, Анно. Інакше ми ніколи багатими не станемо. – Ти ще скажи, що і мило рідке цупиш, – хотіла я перевести розмову в жарт. Але і це виявилось не жартом, а правдою.
Мене звати Анна, мені сорок один рік, і я вже думала, що мене важко здивувати. Але знайомство з Василем перевернуло мої уявлення про “нормальне” з ніг на голову.
Мій попередній шлюб завершився кілька років тому, і з того часу я ніби балансувала між бажанням побути на самоті та надією знову знайти людину, з якою можна розділити життя. Друзі, звісно, радили мені не сидіти вдома, а виходити “в люди”. Спочатку я була скептична, однак зрештою вирішила ризикнути. І ось так у моє життя прийшов Василь.
Ні, якщо дивитися здалеку, у Василя все, як у нормального дорослого чоловіка. Йому теж сорок один, він має стабільну роботу, живе сам, є любителем здорового способу життя, навіть трохи захоплюється бігом. Виглядав він привабливо і справляв враження людини, яка вміє триматися в суспільстві. Я була вражена, що він, як і я, ще не знайшов пару. Отой сумнозвісний дзвіночок у моїй голові промовляв: “Є якась причина, чому такий чоловік один у цьому віці”, – але я списала це на власну недовіру до будь-кого після розлучення.
На першому побаченні Василь мене зачарував. Ми сиділи в маленькій кав’ярні у центрі міста. Він замовив собі чорну каву без цукру і невеликий сендвіч, я – капучино з корицею та шматочок чизкейка. Мене дивувало, що він так багато розпитував про роботу, про мій розпорядок дня та дрібні побутові звички. Здавалось, ніби він аналізував, скільки часу й ресурсів це усе забирає. Але я тоді сприйняла це, як ознаку зацікавленості.
– Хочу знати про тебе все, – усміхнувся він. – Раптом мені випаде шанс стати частиною твого дня.
Я розтанула від такої уваги. І хоч він говорив про якісь знижки, порівнював ціни на каву та бензин, я думала, що це просто чоловіче прагнення бути економним і передбачливим. Не було особливої романтики, зате він здавався надійним.
Поступово наші зустрічі почали ставати частішими. Василь запрошував мене на прогулянки в парку, ми обмінювалися телефонами з якимись кафе, де можна було б посидіти, коли піде дощ. Одного разу він запропонував заїхати до нього додому, бо я жалілася на втому після робочого дня. Чесно, я боялася побачити якісь хаотичні гори речей чи брудний посуд, адже багато чоловіків не дбають про лад. Однак у Василя все було неймовірно чисто. Ні, не просто чисто – там все було розкладено по контейнерах, маркованих стікерами з написами “Використати до…”, “Прали минулого тижня…”, “Тримати у сухому місці…” і так далі.
– Я люблю порядок, – пояснив він з гордістю, розкриваючи шафу, де навідріз побудовані ряди банок зі спеціями. – Таким чином економлю час і гроші. Не купую зайвих речей, не марную надмір електроенергії.
З одного боку, я була вражена системністю Василя. З іншого, мені стало трохи лячно. Мене ніхто не примушував це повторювати, тож вирішила, що просто потрібно звикнути до його способу життя. Скажу більше – спочатку це навіть здавалося милим. Лише коли він почав робити зауваження про те, що я довго приймаю душ, я почала замислюватися. Але знову ж таки, чимало людей слідкують за рахунками за воду. Я списала це на турботу про довкілля та бюджет.
Наступний “дзвіночок” пролунав, коли ми вдвох готували вечерю на його кухні. Я помітила стопку вирізок з рекламних буклетів від супермаркетів. Він обводив червоним маркером усі товари, що будуть у знижці. У мене це викликало посмішку, бо моя мама колись так робила. Та чим більше я переглядала ті вирізки, тим краще розуміла, що Василь присвячує цьому багато часу. Кожна покупка мала розклад: “коли купити, в якому магазині, з якою знижкою”. Не найгірша риса – людина ощадлива й пунктуальна. Але саме ця дрібниця почала розпалювати в мені підозру, що все не так невинно.
Проте справжній подив настав у ресторані, куди ми пішли святкувати мій день народження. Василь подарував мені коробочку з невеликим ланцюжком – чи то радше прикрасою ручної роботи, на яку, впевнена, він теж мав якийсь дисконт. Але я, звісно, подякувала, бо подарунки треба приймати з вдячністю. Офіціант приніс рахунок, і я вже збиралася заплатити за нас обох. Василь сказав, що заплатить половину, і я погодилась – чому б ні, це нормально. Однак, поки я крутила в руках меню, із-за столу прокотився якийсь дивний шум. Я глянула вниз і побачила, як Василь намагається непомітно покласти рулон туалетного паперу собі в сумку.
– Навіщо ти це робиш? – прошепотіла я, намагаючись не викликати зайвої уваги. – Ти ж жартуєш, правда?
Він насупився, мовляв, нічого особливого не відбувається.
– Анно, та це ж дрібничка. У них тут папір задарма, а вдома я не витрачатиму грошей на нього. Навіщо платити більше, якщо можна взяти те, що і так є?
У мене ледь не зник дар мови. Я не була готова побачити, як дорослий чоловік з відповідальною роботою краде туалетний папір. Я спробувала віджартуватися:
– Тільки не кажи, що ти ще й мило рідке цупиш?
А він і не думав сміятися. Навпаки, почав пояснювати, що все геніальне – просте, і що економія полягає в умінні знаходити “халяву” всюди, де це можливо. Мені стало соромно перед офіціантами та гостями, що сиділи за сусідніми столиками. Хотілося провалитися крізь землю.
Повернувшись додому, я, як людина, що звикла аналізувати ситуацію, одразу сіла й обдумала все, що трапилося. З одного боку, Василь мав повно переваг: він був уважний, приємний у розмові, не поглядав на інших жінок, не соромився висловлювати свою думку. Але з іншого, його патологічне бажання економити – це не просто звичка, а спосіб життя. Зокрема, спосіб, що передбачає крадіжки й дріб’язкову копійчану користь, незважаючи на мораль чи елементарну порядність.
Наступного ранку він мені зателефонував:
– Давай сходимо сьогодні в кіно, я знаю, де можна дістати квитки зі знижкою в 50%.
Я зітхнула і зважилася:
– Василю, ти чудовий хлопець, але нам краще поки зупинитися.
Він намагався все пояснити, мовляв, я неправильно розумію його “любов до економії”, що він нічого поганого не робить, бо ресторани й так закладають усі витрати в ціну. Але я вже вирішила, що не хочу більше з цим миритися. Я, звісно, поважаю бережливих людей, але тут справа не лише в економії. Мене насторожувала сама ідея красти й виправдовувати це перед собою.
Отак я знову залишилася наодинці з думками, як і була після розлучення. Проте я рада, що розставила все на свої місця вчасно, поки ще була можливість відсторонитися без гучних конфліктів. Тепер, коли я розповідаю цю історію, друзі одноголосно кажуть, що я вчинила правильно. Дехто з них згадує власний досвід зустрічань з невиправними скнарою чи скнаркою. Мабуть, кожному з нас траплялися в житті люди, яких економія затягує аж до безглуздих крайнощів.
І ось тепер мені цікаво почути вашу думку, друзі й читачі. Чи могли б ви стерпіти людину, яка спочатку вражає приємністю та турботою, а потім виявляється патологічним скнарою, здатним на такі дрібні, але неприємні крадіжки? Де, на вашу думку, межа між звичайною економією й справжньою скупістю? І що б ви порадили людині, яка опинилася в стосунках з тим, хто не соромиться “брати все, що погано лежить”? Може, у ваших історіях були подібні випадки, коли партнери робили щось геть дивне чи суперечливе?
Давайте обговоримо це, адже, можливо, у різних людей різні межі толерантності до таких речей. Хтось скаже – ой, це дрібниця, можна пробачити, а для когось це стане остаточною краплею, яка перекреслить усі переваги партнера. Яка ваша позиція? Як би ви вчинили? І, нарешті, чи існує спосіб “перевиховати” такого скнару, якщо, крім цієї риси, він (або вона) видається вам ідеальним партнером?
Цікаво почути ваші думки й подискутувати про це. Поділіться своїми поглядами, досвідом чи порадами – адже, можливо, саме обмін історіями допоможе нам краще розібратися в тому, наскільки далеко заходить відносна “економія” і де насправді починається прикра й неприпустима патологічна скупість. Буду вдячна за ваші коментарі та надіюся, що разом ми зможемо поглянути на цю ситуацію з різних боків.
