Свекруха перенесла хворобу, оговталася після нього, але здоров’я вже не те. Їй важко доглядати себе повністю. Щось вона може зробити сама — сходити до туалету, приготувати просту страву. А щось уже важко – залізти у ванну, зашити дрібну дірку на одязі, сходити на ринок не може.
Чоловік вирішив взяти маму до нас. У нас звичайна квартира в панельці. Наша спальня з балконом, зал та кімнатка дочки-підлітка. Чоловік вирішив, що ми віддамо мамі спальню нашу, адже там і кондиціонер, і балкон, щоб мати могла гуляти.
А самі переїдемо до прохідної зали!
Я була категорично проти. По-перше, свекруха — людина з важким характером, а зараз вона зіпсувалась ще більше. Вона примхлива, прискіпується до всього і лізе з порадами. А по-друге, мені в побуті не потрібний зайвий клопіт.
Чоловік вважає, що особливого догляду не треба. Він після роботи купить продукти та ліки мамі, а мені ж не важко закинути зайву пару сорочок та трусів у прання. А мені, важко!
Так, мені важко прати за нею, мити зайву тарілку. Але найголовніше — вислуховувати її, бо частину роботи я роблю вдома, я бухгалтер і веду деякі фірми вдома. Але чоловік був непохитний – вона його мати, ростила його одна, все робила для нього, і він не залишить її.
Домовилися, що ми здамо її квартиру, а на ці гроші наймемо помічницю по господарству. Але мені це теж не подобається, тому що це стороння людина в будинку, вона клопочеться на кухні, ходить повз. Свекруха рада, що не одна, а я – ні.
І моя дочка теж незадоволена і відмовляється допомагати з бабусею. Вона її не любить, бо бабуся і дістає з дитинства непроханими порадами. Я кажу, що маму треба відправити назад до її квартири, але тоді у нас просто не буде грошей на доглядальницю, бо наші зарплати з чоловіком невеликі.
У мене є заначки, і чоловік про неї знає і вважає, що ми могли б витратити її, наприклад, відправити свекруху до санаторію, де вона має поправити своє здоров’я. І байдуже йому, що я відкладаю гроші собі на машину, бо моїй вже 20 років, чи на освіту доньки, якщо вона не пройде на бюджет, їй поступати через рік.
Його мати живе з нами вже три місяці, і ми, не перестаючи, сваримося. Чоловік переважно не вдома, він увечері буває з матір’ю, я бачу її частіше і терплю її викрутаси щодня. Чоловік каже, мовляв, ну це моя мати, вона не може жити сама, і взагалі нагадує, як з нами жила моя мама 1 місяць.
Правда, жила. З тією лише різницею, що вона в мене золота, скромна та спокійна. І перед тим, як їй приїхати, я спитала дозволу у чоловіка. Вона жила в залі, допомагала по господарству, будучи на милицях!
Готувала сама, робила уроки з нашою дочкою. І поїхала потім. А свекруха, мабуть, планує доживати з нами свого віку.
А нещодавно взагалі сталась ситуацію після якої я подумала про розлучення. Я виїжджала на кілька днів у міні-відпустку з дочкою, повертаюся, вдома все розламано у ванній кімнаті. Чоловік затіяв ремонт, він прибирає ванну та ставить замість неї душову кабіну!
Адже мамі незручно залазити у ванну! Хоча чоловік знає, як я люблю полежати у ванній, це мій щотижневий ритуал. Була сварка, але чоловік наполягає: мама житиме з нами!
Я готова на розлучення. Квартира наша з ним спільна, у будь-якому разі, він у ній не залишиться, ділитиме. І опиниться в одиниці зі своєю ненаглядною мамою, мабуть.
