Я дуже співчуваю своїй молодшій сестричці. Вона з’явилася, коли батьки вже були в досить зрілому віці і, як вони кажуть, стали розсудливими. Вона ніколи не покатається з ними на роликах, не побачить, як тато жартівливо бере маму на плече, і не влаштує з нею вечірку.
Так, вони її безмежно балують, але водночас дуже обмежують. Її не відпускають і кроку ступити одну чи зробити щось самостійно. Кожна подряпина стає всесвітньою драмою. Мені важко дивитися, як у задерикувату і веселу дитину забирають можливість бути тією самою дитиною.
Я не маю права вказувати батькам, але я намагався натякнути, що, можливо, було б краще відпускати її хоча б іноді гуляти з подружками замість того, щоб нескінченно тягати її гуртками та додатковими заняттями, але наткнувся на стіну нерозуміння.
Сестра у 8 років ходить на 5 гуртків, танці, малювання, гімнастика, співи і скрипка.
Вона зовсім не проводить час вдома чи з друзями на вулиці. Бо приходить з цих гуртків в 8 вечора, а потім ще сідає за уроки. Хіба ж це дитинство?
Я не можу уявити, чим викликана така різниця у вихованні. Напевно у поважному віці батьків, адже мама народила сестру в 42 роки.
У мене було зовсім інакше, але я не виріс шалопаєм, успішний у професійній сфері, одружений та маю чудову дружину. Маю й багато друзів з якими дружу з дитинства, так сказати виросли в одному дворі. Як сказати батькам аби дали сестричці більше простору і вільного часу?
