fbpx
Дозвілля
Вирішила себе порадувати і купила кавоварку. Кілька днів я боялася до неї підійти: вона вселяла якийсь ірраціональний страх, як і будь-що незрозуміле, але користуватися ж треба!

Зібрала, включила, налаштувала. Все готово! У коробці знайшла інструкцію товщиною з Війну і Мир.

Прочитала і пішла знайомитися з цим роботом Вертером. Це сталося два дні тому.

Досі цей робот не дав мені кави! Я не знаю чому. Але розповім що було.

Почну з того, що він весь час розмовляє. Ну, тобто пише мені повідомлення на дисплеї. І йому все не подобається. І в першу чергу я сама. Я тицяю пальцем на потрібну кнопку, він мені пише: “Чекайте”. Я чекаю. Проходять хвилини. Я чекаю. Я чекаю, як Едуард Асадов! “Я можу тебе дуже чекати, довго-довго і вірно-вірно…”. Я чекаю, а Вертер бурлить нутрощами. Побурлить, і пише: “Виберіть свою каву”. Обираю “надміцний смак, 2 чашки”. Знову пише “Чекайте” і бурлить нутрощами. Я чекаю”… і ночами можу не спати. Рік, і два, і все життя напевно”.

Побурлить і пише: “Рекомендую зменшити кількість кави!”

Я йому чемно кажу: Дякую за турботу, але я хочу саме стільки кави! Дай мені її!”

Вертер побурлив ще трохи і написав: “Занадто дрібний помол. Відрегулюйте кавомолку”.

Ось знати б ще, де там що регулювати треба. Дістаю кавову Війну і Мир, і на 876 сторінці знаходжу пункт “Регулювання кавомолки”. Відрегулювала. Тисну кнопку. Вертер пише: “Залийте воду!”

Гаразд. Залила. І зауваж, я навіть не питаю, куди ти подів всю попередню воду. Я тебе вже навіть питати боюся про щось. Але раз ти всю її випив – то напевно був з добрячого перепою. Залила ще води. Знову прошу кави. Прошу прямо вже голосом!!! Вертер думає, а потім пише: “Сполосніть чашку!”

Тут у мене здали нерви. І я заголосила: А чашка-то моя чим тобі не подобається, машино??? Я її мила! Губкою! З Фейрі! З усіх боків! Вона чиста, мамою клянусь! Дай мені кави, будь ласка!

“Сполосніть чашку!”

Ялинки-патички! Пішла мити чашку. Заодно роздяглася і помилася сама. Вся цілком! Тому що підозрювала, що зараз мене все одно змусять це зробити. Одягла новий халат. Ще раз помила чашку. Потім здогадалася, що “Сполосніть чашку” – це, ймовірно, якась функція в машині, і треба її знайти.

Дістала Війну і Мир. На 458 сторінці знайшла функцію ополіскування чашки. Натиснула. Вертер побурлив і видав мені порцію окропу в тричі помиту чашку. І знову “Виберіть свою каву”.

Не стала його нервувати, вибрала “Капучіно”. Там одна велика кнопка з аналогічним написом. І нічого вибирати не треба, і пред’являти довідку від кардіолога. Натискаю на кнопку. Пише “Багато піни, мало кави, багато кави – мало піни”. Я втратила контроль: Та мені хоч з піною, хоч навіть з монтажною, хоч без піни взагалі, але налий мені, будь ласка, хоч що-небудь, безсердечний!

Вертер побурлив і написав: “Сполосніть чашку!”

Господи! Я і чашку п’ять разів сполоснула, і сама помилася, і халат у мене новий з биркою: приберігала для особливого випадку, для коханого, але ти не залишив мені вибору! Що тобі ще треба, залізяко?

Вертер побурлів, написав: “Виключення”, і погас.

Стою посеред кухні в шовковому халаті, зі стерильною чашкою і нервовим тіком. Кип’ячу воду в чайнику. Буду пити чай. Якщо тільки чайник мені дозволить.

Автор: Лідія Pаєвська.

Фото ілюстративне.