fbpx
Дозвілля
Вибір очевидний, але на душі не спокійно. На шальках терезів мама, за якою потрібен догляд, і перспективна керівна посада за кордоном. Узяти з собою я маму поки не можу, але й залишитись тут сил не маю

— Я не можу залишитись, – схлипуючи стиха промовила Оксана матері, – І взяти тебе з собою, теж не можу. Ти пробач, ненько, але ти вже прожила своє життя, дай пожити і мені. Ну не можу я всю молодість просидіти біля твого ліжка. Прости.

В моєму житті настав переломний момент, коли мені доводиться обирати між моєю родиною і роботою в іншій країні. Здавалося б, якщо я молода і перспективна, то потрібно обирати роботу. Однак не все так просто. Моя мати не здорова і їй потрібен догляд. Однак надії на одужання немає – спеціалісти саме так і говорять. Отже, залишаючись з нею, я автоматично втрачаю неймовірний шанс і займатимусь безперспективною справою. Я фактично перекреслюю все своє життя, але при цьому зберігаю видимість хорошої доньки для оточуючих. І я не знаю що обрати.

Так, можна скільки завгодно говорити про цінність сім’ї, проте життя теж цінне. І я хочу прожити своє життя на повну, а не провести молодість біля ліжка недужої. А мама може прожити не одне десятиріччя у такому стані.

Звісно, моя мама наполягає на тому, аби я залишилася. Адже я у неї одна і нікого, крім мене, у неї більше немає. Залишити її не можна, як і взяти з собою в іншу країну. Ситуація, здавалося б, безвихідна, але ні. Вихід є – потрібно просто зробити важкий вибір.

Подруги радять, мені їхати. Мовляв, хоч у мене з’явиться шанс на нормальне життя. І зароблених грошей вистачить не тільки на доглядальницю професійну а й на оздоровлення і реабілітацію для мами. В душі я вже все для себе вирішила, але, як сказати ненці, адже вона свято вірить, що тут і думати нема про що?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.