fbpx
Дозвілля
Ви нізащо не вгадаєте, хто був моїм сусідом у вагоні. Саме той чоловік, який тоді пролетів повз мене, як метеорит! Аж язик свербів йому сказати декілька слів, але не хотіла псувати собі настрій перед поїздкою

Колись давно, ще років 17 тому, мене відправили у відрядження з моїми колегами у іншу область. Під час вечірньої прогулянки у місті підходить хлопець та пропонує мені познайомитися. Дивак якийсь.

Спочатку я ввічливо йому відмовила, однак він досить наполегливо пропонував зустрітися та познайомитися з ним краще. Тоді я не витримала відправила його, якнайдалі. Подруги посміялися від душі і потім ми розвернулися та пішли геть. Нам не хотілося, щоб якийсь незнайомий бовдур зіпсував нам вечір.

Потім, ще через деякий час (здається, що 3 роки по тому), я жила в обласному центрі і кожного дня добиралася на навчання трамваєм, тоді я якраз здобувала вищу освіту. І щоранку спостерігала цікаву картину, як якийсь чоловік солодко куняє, притулившись головою до вікна. Мені тоді було аж заздрісно, адже я про сон давно вже забула. Дипломна робота, сесія – часу не було навіть подрімати годинку. Мріяла хоча б по дорозі в університет виспатися, але ж ні – останнє вільне місце зайняв якраз той сонько!

Та я захистила дипломну на відмінно, знайшла хорошу роботу. І ось через пів року (тобто вже 13 років тому) мені випала велика честь, отримати підвищення на роботі, а заодно й поїхати у відрядження до головного офісу нашої фірми. У тому місті (де знаходився головний офіс)якраз проживала моя найкраща подруга дитинства, тому я мала з ким порозважатися у вільний від роботи час. Коли я вже поверталася додому вона проводжала мене на вокзалі. Ми обіймалися на прощання, коли мене раптово, якийсь чоловік ледь із ніг не збив. Біг та розмахував своє сумкою, немов торнадо. Шкода, що не встигла викрикнути йому в спину декілька “лагідних” слів. Та й посадка от-от завершувалася і потрібно було швиденько повернутися у вагон, показати провідникові квиток та замовити собі чай. Окрім того у дорогу я придбала собі цікаву книгу і мені аж кортіло її прочитати!

Ви нізащо не вгадаєте, хто був моїм сусідом у вагоні. Саме той чоловік, який тоді пролетів повз мене, як метеорит! Аж язик свербів йому сказати декілька слів, але не хотіла псувати собі настрій перед поїздкою. Як-не-як, мені з ним ще досить довго їхати (хоча я сподівалася, що він одразу зійде на наступній зупинці).

Відкрила книгу. Раптом дивлюся – у мого сусіда така ж сама, тільки друга частина. Як виявилося згодом він теж це помітив. Ми розбалакалися, з’ясувалося, що у нас багато спільних інтересів не тільки стосовно книг. Тоді ж ми обмінялися номерами телефонів.

Відтоді екран мого мобільного не згасав – повідомлення приходили одне за одним від нового знайомого. Що вже й говорити про дзвінки – при кожній вільній хвилинці намагалися поговорити про роботу, захоплення та і просто розповісти одне одному, як минув робочий день. Згодом, через місяць, чоловік приїхав до мене. Зі своїми речами. І ми почали жити разом. А ще через два місяці зробив мені пропозицію.

Одного вечора ми прийшли у гості до спільних знайомих. Там кожен почав розповідати про курйозні та смішні випадки з життя – хто як познайомився, як почали зустрічатися. Тоді я вирішила розповісти про той перший випадок, коли якийсь бовдур вирішив запросити мене на побачення.

— А ти тоді була одягнена у таку коричневу шубку? Ну і ще у тебе на руках бути такі смішні, ніби дитячі, рожеві рукавички? І з тобою було троє подруг і ви разом вийшли з такого сірого великого магазину? – перебиває мою розповідь чоловік. Але ж я йому ніколи не розповідала про таку “пригоду”.

Виявилося, що хлопець, якого я відправила тоді, як найдалі – то і був мій теперішній чоловік. І у трамваї спав також він! Тоді він працював понаднормово та часто виходив на роботу і у нічні зміни, адже був студентом. Після роботи вночі їхав на навчання.

Яке життя непередбачуване! Виходить, що декілька разів наші дороги перетиналися, ми зустрічалися у протилежних кутках країни і навіть не підозрювали, що колись станемо такими важливими людьми одне для одного. Чоловік досі сміється, що я від нього нікуди не втечу, адже доля обов’язково зведе нас знову. Де б ми не були.

Фото  ілюстративне.