fbpx

Втомилася, що повинна віддавати всю зарплату чоловікові, а потім випрошувати у нього грошей на найнеобхідніше. Може і не дати

Втомилася і хочу розлучення. Втомилася випрошувати у чоловіка гроші на найнеобхідніше. Щоразу як ніби проект на бюджет захищаю – все маю аргументувати і довести. А він може прохання і відхилити, якщо вважатиме його недоцільним.

Не подумайте, я не у відпустці, не сиджу у чоловіка на горбі, я також працюю, отримую гроші. Тільки ось всі гроші я віддаю чоловікові, тому що у мене “взагалі гроші не тримаються, ми так ні на що не назбираємо”. Так, ми накопичуємо на квартиру, але такими методами мені ця квартира не потрібна, я хочу жити, а не животіти.

Накопичувати ми почали чотири роки тому, відразу після весілля. Спочатку за це відповідала я. Робила я це просто – визначала коло необхідних витрат, потім дивилася, на чому можна стиснутися, зводила бюджет на місяць, що залишалося – відкладалося. Я не бачила сенсу у всьому собі відмовляти і їсти одну макаронину на двох.

Чоловік через рік поцікавився, скільки ми накопичили і дуже здивувався, що сума, на його думку, була занадто мала. Я пояснила, що не вважаю за необхідне сильно закручувати гайки, тим більше, що квартира-то у нас є, хоч і одиничка-гостинка, але все ж.

Зі мною не погодилися, чоловік як маленькій мені пояснював, що якщо ми плануємо дітей, то спочатку потрібно вирішити квартирне питання, а ми його не вирішимо, якщо не будемо намагатися. Після тієї пам’ятної розмови чоловік вирішив взяти кермо влади сімейним бюджетом в свої руки.

Так почався мій особистий кошмарик.

Я повинна була всю зарплату віддавати чоловікові, а він потім виділяв мені гроші на те, що необхідно. Тобто, я повинна була представити меню на тиждень, написати список продуктів, їх вартість, скільки мені треба, підбити підсумок і ось цю суму чоловік виділяв. Або не виділяла, якщо вважав меню занадто мажористим або ціни на продукти невиправдано високими.

Все це забирало дуже багато часу і дратувало. Я б краще влаштувалася на підробіток, щоб тільки не бігати по навколишніх магазинах і ятках і не вишукуючи, де картопля дешевше на гривню. Але у мене не вистачало на підробіток сил і часу.

З предметами мого побуту, одягу і особистої гігієни справи були ще гірші. Якщо “захищати” нові джинси було просто дуже важко, то випрошувати гроші на засоби особистої гігієни, наприклад, дезодорант, це вже зачіпає. Особливо, коли чоловік стоїть і міркує, що ось ці ось занадто дорогі і мені слід брати оті, які взагалі не для цих цілей. І адже доводиться все розжовувати і пояснювати.

Про доглядову косметику я просто мовчу. Максимум – який-небудь один дешевий крем в рамках подарунка до свята. Зате у моїх подруг тепер взагалі ніяких проблем з тим, що мені подарувати. У мене список на кілька років вперед готовий.

Від такої економії вже зносить дах. Ми нікуди не ходимо, бо це необґрунтовані витрати, ми не кличемо гостей, тому що і це витрати. Про відпустки я просто мовчу.

Так що там друзі і відпустку – я до мами другий рік не можу з’їздити, бо дорого, а ми економимо і збираємо на квартиру. Мама сама приїжджала, та я ледве зі сорому не згоріла, коли чоловік їй зробив зауваження, що вона занадто багато води витратила при митті посуду.

Так, ми накопичили вже пристойну суму, але до покупки квартири ще дуже і дуже далеко. Такими темпами я просто не винесу цю ситуацію. Я втомилася і не хочу так більше. Це не життя, а існування якесь. Чоловік же вважає, що все нормально і наше життя не відрізняється від інших. Переконати його неможливо. Напевно, все це закінчиться розлученням.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page