Мені було близько сорока, а я все ще жив з мамою. Матусин синочок? Ну, це трохи складніше….
Лариса покрутилась перед люстром. Вона вже втретє перевдягаласт і її нервозність починала даватись взнаки.
– Я добре виглядаю? – запитала вона.
Я уважно подивився на свою наречену. Вона виглядала скромно і елегантно. Вона повинна сподобатись своїй мамі, подумав я. Хтось міг би назвати мене маминим синочком, але я все одно дуже зважав на мамину думку. Хтось інший сказав би, що я досі не перерізав пуповину і, чесно кажучи, не дуже б помилився.
Мені наближався сорок, а я все ще не мав сім’ї. Більше того, я жив з матір’ю, як я вже згадував у вступі. Не те, щоб я не хотів з’їхати. Я давно мріяв про самостійне життя, але мені не вистачало ні серця, ні совісті залишити матір саму.
Мого батька не встало внаслідок серцевого нападу коли я був на останньому курсі університету і відтоді я доглядав за матір’ю.
– Славчику, у нас такий великий будинок. Я не зможу утримувати його сама. А продавати шкода. Твій батько працював роками, щоб ми могли собі його дозволити, – бідкалась вона.
– Не хвилюйся, мамо. Я скоро закінчу інститут, піду на роботу і буду тобі допомагати. Я буду жити з тобою, поки ми не знайдемо щось інше.
Я думав, що це тимчасове рішення. Я був впевнений, що зможу переконати маму продати будинок, а на виручені гроші ми купимо дві менші квартири в багатоквартирному будинку. На жаль, минули роки, а мама не хотіла чути про це.
– Ти незадоволений мною? Хочеш залишити мене на старість на самоті?
Я пояснював, що ми купимо квартири в одному будинку, але вона все одно не погоджувалась. Зрештою, я здався. Перед тим, як мені виповнилось тридцять, я зробив вдома капітальний ремонт. Я відремонтував весь перший поверх для себе і Галини, моєї тодішньої нареченої. Мама мала залишитись на першому поверсі. Галі це не дуже подобалось.
– Жити разом зі свекрухою? Ти, мабуть, жартуєш. Можна забути про свободу, спонтанні забави і ходіння голяка, не кажучи вже про інші аспекти. У будинку може бути тільки одна ґаздиня, дві будуть кусатись, – аргументувала вона.
– Мама не втручатиметься. Пообіцяла. Нагорі три кімнати, у нас буде своя кухня і ванна кімната. Це великий будинок, ти не помітиш її присутності, – заперечив я.
– Сподіваюсь, що так, – хихикнула вона, здригнувшись. Спочатку все йшло добре.
Мама погодилася, щоб Галинка переїхала до нас
Проблеми виникли через кілька місяців. За словами Галі, мама нас підбурювала. Тоді я думав, що моя наречена перебільшує. Так, моя мама іноді мила підлогу і готувала нам вечерю, але я не думаю, що це було погано, чи не так? Ми обоє працювали і Галина часто не мала часу на прибирання та приготування їжі.
– Завтра ми йдемо до ресторану, – оголосила Галя, докірливо дивлячись на мене.
Мама залишила нам на кухні вареники з чорницею. Я не втримався і поклав собі на тарілку.
– Сонечко, зрештою, вона не має на увазі нічого поганого. Ти ж сама казала, що не любиш готувати, – нагадав я своїй нареченій.
– Якби справа була тільки в приготуванні їжі… – зітхнула вона. – зітхнула вона. – Вона піднімається нагору і дістає твою білизну з кошика для білизни. Пере і прасуює твої сорочки. Вона кладе все тобі під ніс. А як вона дивиться на мене! Як на людину, не гідну її сина.
Я не хотів вірити в те, що розповідала мені Галина. Коли я повертався з роботи, мама завжди була внизу. Вона дивилась телевізор або в’язала гачком. Я ніколи не бачив, щоб вона нишпорила в наших речах. Крім того, Галина стверджувала, що мама була злою по відношенню до неї.
Мабуть, вона постійно критикувала її зовнішність і постійно згадувала Ліду (мою подругу зі школи). Я заявив, що це потрібно з’ясувати.
Я хотіла, щоб у Галі з матір’ю були хороші стосунки.
Зрештою, я планував одружитися з цією дівчиною. Мама з обуренням відреагувала на Галині звинувачення.
– Що ти таке кажеш! Славчику, я не хотіла нічого казати, але твоя Галя просто невдячна. Людина допомагає, чим може, прибирає, готує, а натомість не може навіть подяки почути.
Я вибачився перед мамою, але їхній конфлікт все одно не давав мені спокою. Я пообіцяв Галині, що ми поставимо двері на другий поверх. Це давало нам можливість відокремитись. Відтоді ми замикали двері нагору і я пояснив мамі, що нам не потрібна її допомога.
Вона важко це сприйняла. Навіть на деякий час перестала з нами розмовляти. Оговталась лише тоді, коли я повідомив їй про дату нашого весілля. На диво, вона навіть зраділа.
– Вітаю тебе, синку. Вона насправді непогана дівчина, ну, може, трохи недбала, але це можна виправити.
Не знаю, чому я не помітив недобрих ноток у її голосі. Через кілька днів Галинка прийшла додому вся в сльозах. Її звільнили. Я втішав її, як міг. Наступні три місяці Галя шукала нову роботу; вакансій для вчителів історії на повний робочий день було не так багато.
Можливо, саме тому у неї не вистачало розуму щоб тримати мешкання в порядку. Коли я приходив додому з роботи, вдома був безлад. У раковині часто стояла купа брудного посуду, ліжко було не застелене, білизна не випрана, не кажучи вже про вечерю. Коли я нарешті м’яко вказав їй на це, вона відпустила свої нерви.
– Це не я маю проблеми з собою, а вона! Славку, ти мусиш щось зробити з її саботажем! – вимагала вона.
– Саботажем? Про що ти говориш?
– Я прибираю щоранку, а коли виходжу з дому, вона прокрадається нагору і влаштовує безлад. Кілька разів вона викидала нашу вечерю. Вчора я випрала твої сорочки, а сьогодні вони лежать у кошику для прання забруднені кавою, – перераховувала вона список абсурдних порушень.
– Зрештою, ти замикаєш двері на ключ….
– Вона зробила дублікати ключів! Ти ж знаєш, що мене часто не буває вдома. Я ходжу на співбесіди. А вона руйнує все, що я роблю.
– О ні, люба, цього разу ти перегнула палицю. Ти ледача нероба і звинувачуєш у цьому мою маму, – сердито взревів я.
Очі Галі наповнились сльозами. Я зрозумів, що довів себе до божевілля. В результаті Галина поставила мені ультиматум: або ми з’їжджаємо, або вона розриває заручини. Я благав її ще раз подумати. Мама присягалася, що ніколи не була нагорі за нашої відсутності.
Хтось із них брехав. Хто саме?
Я опинився між молотом і ковадлом. Не знав, що мені робити. Ситуація вирішилась сама собою. У мами від нервів підскочив тиск і вона потрапила до лікарні. Я пояснив Галі, що не можу її покинути. На жаль, Галина залишилась непохитною.
– Ти зробила свій вибір, – сказала вона і зібрала речі.
Я довго не міг оговтатись від нашої розлуки. І повернув собі волю до життя лише завдяки мамі.
– Ти знайдеш кращу, вона тебе не варта, – казала вона щоразу, коли мені ставало сумно.
Саме мама заохочувала мене частіше виходити з дому.
– Піди випий пива з друзями, розважся, – заохочувала вона.
Я шукав собі хобі. Колега з роботи грав у теніс по суботах і одного разу я приєднався до нього. На корті я побачив Олесю. Висока блондинка з гарною посмішкою, вона справила на мене велике враження. Вона була набагато красивішою за Галину і якимось дивом я теж привернув її увагу. Ми почали зустрічатися. Я цілими днями зникав з дому. Кожну вільну хвилину я хотів проводити з Олесею.
– Нехай вона переїжджає до нас, – запропонувала мама. – Перед весіллям треба перевірити себе.
Олеся погодилась без зайвих слів. До того ж, вони з матір’ю чудово ладнали. Вони часто пліткували разом, а мама навчила її в’язати гачком. Коли справа доходила до ведення домашнього господарства, я теж не міг дорікнути Олесі. Це лише зміцнювало моє переконання, що Галя все вигадувала і безпідставно звинувачувала маму в саботажі її зусиль.
Ідилія тривала кілька місяців. Я помітив, що маму щось гризе. Кілька разів намагався почати розмову, але вона обривала її на півслові.
– Просто скажи мені, що відбувається, замість того, щоб отак ховатися.
– Славусю, я не хочу руйнувати твоє щастя, але….
– Викладай.
– Олесю підвозив додому якийсь чоловік. Я бачила, як вони цілувались. А може, він цілував її не в губи, а в щоку…? – запитала вона вголос.
Невдовзі хтось почав надсилати мені текстові повідомлення. Анонімний відправник стверджував, що Олеся давно мені зраджує.
– Що за хлопець підвозить тебе додому? – нарешті запитав я.
– Колега з роботи, – відповіла Олеся з невинною посмішкою.
– Хтось бачив, як ви цілувались.
– Як це? – Вона зробила великі очі. – Що за нісенітниця. Чекай, чекай… Твоя мама тобі це сказала?
Я не заперечував.
– Славку, вона хоче нас розлучити. Я тільки нещодавно побачила її наскрізь. Прикидається доброю, а насправді вважає, що я не варта її сина.
Приблизно те саме я чув від Галі. Історія повторювалась. Хоча ми вже планували одружитись, незабаром Олеся зібрала валізи і пішла з нашого дому.
Моя мама стежила за тим, щоб я не зламався остаточно. Казала, що шкода лити сльози за такою кокеткою, що іноді недобре, коли жінка надто гарна, бо від успіху і компліментів їй кружить голову.
Два роки я була самотнім. Боявся чергового розчарування. А потім я познайомився з Ларисою.
Вона не була такою вибуховою як Галя і не такою вродливою як Олеся.
Вона була звичайною, нічим особливим не вирізнялась. Мене зачарувала її скромність і добре серце. Навчений попередніми невдачами, я довго не знайомив свою обраницю з мамою. Лише сьогодні, за вечерею, я хотів оголосити їй, що через три місяці одружусь з цією жінкою.
– Ти дуже гарно виглядаєш, люба, ти точно сподобаєшся моїй мамі, – намагався я заспокоїти свою наречену.
Попри мої побоювання, мама прийняла Лару добре. Вона лише здивувалась, що ми так швидко хочемо одружитись.
– Славчику, як довго ти її знаєш? – запитала вона.
– Ми зустрічаємося вже рік. Я ж тобі казав, що маю кохану.
– Ну, так, але я не думала, що це по-справжньому. Ну, дівчина здається милою і зібраною, не те, що попередні дві….
Звичайно, мама наполягала на тому, щоб Лариса переїхала до нас. Однак цього разу я вважав за краще не ризикувати. Я боявся, що Лара не порозуміється з мамою і я знову залишусь ні з чим. Я не міг діяти необдумано. Зрештою, це був остання можливість для мене, щоб створити сім’ю!
Поволі почалась підготовка до весілля. Церемонія мала бути скромною, ми не хотіли пишного весілля. Вирішили, що запросимо найближчих людей і що прийом триватиме лише до півночі. Вінчання – церковне. Моя наречена завжди мріяла одягнути білу сукню і вельон.
Весільну сукню вона вибирала разом з моєю матір’ю. Лариса вже давно залишилась сиротою і вона дуже розчулилась, коли моя мама запропонувала свою допомогу. За тиждень до весілля все було готово. Я не очікував жодних труднощів. Тому телефонний дзвінок від мами трохи мене занепокоїв.
– Лариса приїхала до нас, бо в неї у ванній прорвало трубу і затопило квартиру. – я одразу ж приїхав додому.
Мама з Ларою сиділи на кухні. Здається, я перервав їхню розмову.
– Ти викликала сантехніка? – запитав я свою наречену.
– Звичайно, викликала. Посидь з нами, Славчику і ні про що не хвилюйся.
Мама присунула мені стілець.
– Лара залишиться з нами. Бо ремонт займе деякий час.
– Я погодилась, вона так наполягала, – зізналася моя наречена, коли ми піднялись нагору. – Вона навіть допомогла мені зібрати речі. Але в маленьку кімнату не заходь, – обумовила вона. – Там моя сукня.
Мені такий поворот подій не сподобався. Боявся, що коли Лара побачить, яка мама власниця, то втече з самого весілля.
І цього ледь не сталось!
Кохана подзвонила мені, плачучи, коли я робив закупи в супермаркеті.
– Повернись! Хтось порізав мою сукню! – плакала вона. – Весілля через три дні, а я не маю сукні!
Я не міг її заспокоїти. Я сподівався, що вона перебільшує, що вона нервує через весілля і впадає в істерику через якийсь маленький розрив, який можна залатати. Але коли я повернулася додомуто був приголомшений. Сукня разом з вельоном були розрізані на шматки. Наче хтось виплеснув на них накопичену роками злість і розчарування.
– Бачиш? Я ж казала, повністю знищені! І найгірше те, що це могла зробити лише одна людина. Тільки чому? Я не розумію!
Я теж не розумів, але більше не міг себе обманювати. Попередні наречені попереджали мене, але я їм не вірив. Але в моєму невезінні була винна моя мати. Весільну сукню Лариси могла знищити тільки вона.
Ніхто не вдирався до нашого дому; фактично, вона була єдиною, крім нас, хто знав, де Лара зберігала свою сукню. Я спустилася вниз.
– Навіщо ти це зробила? Навіщо?
– Сину, це не я. Це Лара сама…
– Припини! – закричав я. – Ніколи не повірю, що це Лара сама це зробила! Бо навіщо їй це робити? Вона мене кохає, хоче вийти за мене заміж.
– Але я цього не хочу, – вирвалося у мами. – Жодна з них тебе не варта! Жодна з них не буде достатньо хорошою і жодна з них не буде любити тебе так як я. Хіба нам погано тільки вдвох?
Я з жахом подивилася на неї. Вона була заздрісна чи божевільна? Я не знав, який варіант гірший. Вона була причиною того, що Галина та Олеся з’їхали, а тепер вона хотіла позбутися й Лариси. Я не міг цього допустити. Незважаючи на протести моєї матері, її сльози, шантаж та істерику, ми просто пішли з дому. Ми зупинились в готелі, тому що квартира Лари все ще була в процесі ремонту.
Через три дні відбулось наше весілля. Лара взяла напрокат сукню, майже таку ж гарну, як та, що була знищена. Мама не прийшла до церкви. До цього дня вона навіть не побажала нам добра. Знаю від сусідів, що вона розповідає про нас страшні історії. Стверджує, що ми знущалися над нею, що ми морили її голодом і тому подібні нісенітниці. Я сподіваюсь, що вона схаменеться. Зрештою, вона моя мати.
