Він так палко кохав її, що тільки «через тисячі літ… приходить подібне кохання». Він так любив її «дитинно,
злотоцінно», але кохання не було взаємним. Коли в нього закохалася її сестра, він все ж продовжував любити образ Полінки в молодшій сестрі Інні. Втративши її навіки, присвятив їй сповнені туги вірші – «Панахидні співи».
Цим закоханим був поет Павло Григорович Тичина. І закохався він в доньку письменника Івана Коновала. Але романтичні стосунки не мали продовження. Полінка розлюбила юнака. Зате іскра кохання до Павла спалахнула в серці молодшої сестри. Хлопець також полюбив її, хоч розумів, що в панні Інні продовжував любити Полю.
Не судилося розквітнути і новому коханню: «любові усміх квітне раз – ще й тлінно». Замість поцілунків живій, його любій, ніжній Інні довелося віддати їй «земне останнє цілування». Після втрати коханої Павло мав намір піти в монастир.
Поетам властиво закохуватися часто, страждати сильно і творити геніальні вірші. Перед любовним трикутником «Павло – Поліна – Інна» була Ляля, потім Оксана Коцюбинська, донька відомого письменника, яка також не відповіла йому взаємним почуттям. Коротким було кохання з Наталею, якій поет присвятив еротичний вірш «Зоставайся, ніч настала», яка також на «двадцятій на весні» пішла у засвіти.
Останнім лебединим коханням Павла Григоровича була Ліда, яка врятувала для суспільства його як талановитого митця, не давши йому зректися світського життя й стати ченцем.
Врятувала новим коханням, палким і ніжним. Щоправда, одружилися Павла та Ліда аж через сімнадцять років з часу їхніх романтичних стосунків, зате належали один одному майже півстоліття. В часі розлуки поет написав дружині аж 200 сентиментальних листів.
Любов моя чиста, любов незгасна,
невчасна, сучасна, прекрасна любов!
Фото: з відкритих джерел.
09/21/2022
