fbpx

Він був простим рудим котом. З самим пересічним ім’ям – Васька. Так, звичайний кіт, тільки дуже везучий, як для для бездомного. Тому що мешкав Васька не при їдальні, не при кафе, а на території цілого ресторанного комплексу, розташованого в мальовничій місцевості поза межами міста. Тому й смаки у Васьки були відповідні. Наприклад улюбленою стравою рудого була червона ікра. Саме через неї і сталась ця історія на одному ну дуже багатому весіллі вельми впливових людей

Весілля обіцяло бути нудним  …

Багатим, респектабельним, але нудним. Організацію взяла на себе мама нареченого, і більшість гостей люди її кола – солідні, потрібні, корисні. І, ясна річ, немолоді.

З боку нареченої в списку значилися лише мама, сестра і свідок. Нареченому було дозволено запросити трьох друзів. Ось і вся молодь.

Так. Не про таке весілля мріяла Світлана, не так собі уявляла один з найщасливіших днів у житті. Взагалі, їх з Льошею більше б влаштувало скромне торжество в теплій дружній компанії, але.

– Світлано, давай не будемо сперечатися з мамою, – говорив Олексій, – нехай вона організовує це весілля, раз їй так хочеться. А потім в подорож поїдемо – відведемо душу!

Відводити душу вони збиралися в поході з наметами в компанії однодумців, ні про які люкси для молодят, курорти і пляжі навіть чути не хотіли.

Так і домовилися – весіллям керує Олексійова мама, а весільну подорож молоді організовують на свій смак.

Він був простим рудим котом…

З самим пересічним ім’ям – Васька. Так, звичайний кіт, тільки дуже везучий, як для для бездомного.

Тому що мешкав Васька не при їдальні, не при кафе, а на території цілого ресторанного комплексу, розташованого в мальовничій місцевості поза межами міста.

Як потрапив туди кошеням, Васька вже й не пам’ятав, а інші не знали. Просто знайшли його, маленького, брудного і худого, жалісливі кухарки, ну і підгодовували на кухні.

Так він і залишився, і жив, треба сказати, по-королівськи! Їжі було вдосталь, але молодий кіт, розважався в околицях ловом птахів і мишей-полівок. Свою здобич він завжди приносив на задній ґанок кухні, туди, де його годували працівниці.

Характер у Васьки був крутий, до своїх чотирьох років він відчував себе повноправним господарем всього ресторанного комплексу. Місцевий пес його боявся, в руки Васька не давався нікому, а особливо наполегливих міг і лапою «відлякати».

Погладити його могли лише дві жінки-кухарки, яких він знав з дитинства. Решта персоналу змінювався, і нові дівчинки-офіціантки намагалися підкупити місцевого старожила різними делікатесами, щоб завоювати його прихильність.

Так, перепробувавши безліч смакоти, які іншим домашнім котам і не снилися, Васька з’ясував, що його вічна любов – червона ікра. Їв він її повільно, з насолодою надкушуючи кожну ікринку. У цей момент тому хто пригостив дозволялося приголубити котика.

Так що голодним Васька бував рідко, в ресторанні зали не заходив, та й на відкритих верандах при відвідувачах намагався не з’являтися. Не любив він «кись-кись», цікаві погляди і простягнуті чужі руки.

Все йшло за планом.

За планом Олексієвої мами. РАЦС, квіти, привітання незнайомих людей, кілька фотографів, постійно клацаючі камерами, туфлі на шпильках, довге пишне плаття, в якому, здавалося, не пройдеш ні в одні двері, а сісти в машину просто нереально!

Світлана намагалася не звертати на все це уваги, їй хотілося запам’ятати важливі моменти, прожити їх, відчути.

– Чи згодні ви.

– ТАК.

Ось Олексій надягає каблучку їй на палець, дивиться в очі, посміхається, цілує.

З РАЦСу поїхали в ресторан. Погода стояла чудова, банкет був накритий на свіжому повітрі, чому Світлана дуже зраділа.

Молодих посадили за окремий столик, з ними були тільки свідки, друзі і Світланина молодша сестричка Оленка. Це було вже другим приємним сюрпризом. Можна було трохи розслабитися серед своїх. Але не тут-то було!

Програма заходу була розписана по хвилинах. Ведучий в мікрофон постійно викликав нареченого і наречену на сцену, і знову вони вислуховували тости і поздоровлення, приймали подарунки, брали участь в конкурсах.

У Світлані паморочилося в голові, хотілося скинути ненависні шпильки і тікати звідси, босоніж по зелених галявинах, що оточували банкетні столи.

*****
Василь спостерігав за святом, ховаючись в тіні службових будівель. Він був похмурий і голодний. Сьогодні з самого ранку на кухні кипіла робота – підготовка до весільного банкету. Кухарям було не до нього. Офіціантам тим більше.

Ось і залишився Васька без сніданку. І без обіду. А він до такого не звик. Звичайно, вечеря обіцяла бути святковою, але це коли ще буде!

Кіт давно спостерігав за столиком, де сиділи молодята. Вірніше, вони постійно схоплювалися і тікали, їх друзі, що залишилися за столом, напівголосно розмовляли між собою, а дівчинка років восьми взагалі нудьгувала – вона ходила навколо столика, розглядаючи квіточки і метеликів.

Ось її-то Васька і вирішив зачарувати. І не прогадав!

Побачивши котика, жалібно поглядаючого на стіл, Оленочка моментально посадила його до себе на коліна і посунула до нього ближче різні закуски. Звичайно, він вибрав червону ікру.

Повернулися в черговий раз зі сцени молодята побачили щасливу Оленку, на колінах якої сидів великий вуличний кіт і поглинав червону ікру з кришталевої вази. При цьому він голосно муркотів від задоволення, дівчинка чесала йому за вушком, а друзі знімали все це на телефони.

– Ого, який у нас гість за столом, – посміхнулася Світлана.

Ця ідилія не сховалися від Олексійової мами, яка пильно стежила, щоб все було «чинно» і «як повинно бути». І покликала вона офіціантку, жінка з’ясувала, що кіт місцевий, а значить «бродячий», та до того ж мав не простий норов. Не вистачало, щоб він подряпав дитини!

Олексійова мама моментально опинилася біля столика молодих:

– Оленочка, негайно прожени кота! Чому він їсть зі столу? Що за неподобство ?!

На Оленку, на відміну від інших, строгий тон новоспеченої свекрухи не діяв:

– Він їсть, тому що я йому дозволила. Навіщо його проганяти, він гість!

Жінка вирішила підіграти:

– Що ж це за гість? Так не прийнято. На весілля гості приходять з подарунками. А він що? Нам такі гості не потрібні. Прожени і вимий руки. Я прийду – перевірю!

 Мама Олексія, не чекаючи заперечень, вирушила далі стежити за порядком. Весілля – справа така, клопітка.

Оленка капризно насупилася і міцніше обняла кота. Світлана подивилася на сестру:

– Льон, ми обіцяли не сперечатися з нею, будь ласка!

Свою порцію ікри Васька благополучно доїв під столом, накритим довгою скатертиною. Оленочка сиділа поруч і продовжувала гладити кота. Дивно, але її ласки Василя не дратували. Ще трохи помуркотівши, кіт пішов у своїх справах. Оленочка повернулася за стіл, попередньо вимивши руки.

Здавалося, інцидент вичерпано.

Коли Олексійова мама згадала про кота і кинула погляд на столик молодят, вона так і застигла від обурення. Рудий шахрай сидів на окремому стільці, а молодь розкладала перед ним закуски.

– Я ж просила прогнати кота! – зашикала вона.

– А він гість! – заперечила Оленочка, – Він подарунок приніс, ось. – І дівчинка чомусь пірнула під стіл.

– Ну вистачить цих жартів. Ой! – зойкнула жінка.

Винирнувши з-під скатертини, Оленочка тримала за хвіст і простягала їй тільки що спійману Ваською мишу. Він приніс її в подяку за частування.

Ну хто ж знав, що жінка так не любить мишей! Від її вереску прокинувся навіть сама винуватиця сцени. Оленочка відпустила мишачий хвіст, і сіренька кинулася навтьоки, прямо в ноги новоспеченій свекрусі!

Нова хвиля несамовитого вереску заглушила музику і розмови гостей. Дами, які сиділи ближче і бачили в чому справа, теж схопились зі своїх місць.

Дальні столики, не розуміючи, що відбувається, теж на всякий випадок заглядали під скатертини, може у них теж щось не гаразд.

Найцікавіше, що Василь весь цей час «чинно» сидів на стільці. Миша його більше не цікавила. Він подарунок приніс? Приніс! Подарував? Подарував!

Все, «як повинно бути» а далі ваші справи вже.

Навряд чи хтось назвав би це весілля нудною. Після такої сцени сил на контроль уже не було, гості пожвавішали, посміялися, розслабилися і багато хто навіть подружилися.

Весь вечір грала музика, люди їли, пили, танцювали і фотографувалися з особливим гостем – рудим котом Ваською.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page